Летава - літопис села
ВІДОМІ ЛЕТАВЧАНИ
Маловічко Панас Якович – перший український анестезіолог, доцент кафедри анестезіології, який довгий час працював з видатним кардіохірургом професором Миколою Михайловичем Амосовим.
Народився 14 грудня 1925 року в селі Летава. В 1941 році закінчив 9 класів Летавської середньої школи. Після війни екстерном здав екзамени на атестат про середню освіту і поступив у Івано-Франківський медичний інститут на спеціальність хірургія. Після закінчення інституту в 1951 році був направлений в обласний кістково-туберкульозний санаторій міста Ворохта. В 1952 році був направлений на чотирьох місячні курси підвищення кваліфікації в інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського м. Київ. Там познайомився із лікарем Амосовим М.М., який через два роки в 1954 році запросив його до себе на роботу. В 1957 році за ініціативи Амосова М.М. створюється кафедра анестезіології. Першим співробітником якої був Маловічко П.Я., який до цього пройшов двомісячний цикл навчання-стажування в військово-медичній академії міста Ленінграда. В 1958 році в Києві відкривається самостійний чотирьох місячний курс підготовки лікарів-анестезіологів, одним із перших викладачів був Маловічко П.Я. В 1967 року на базі існуючого курсу була створена перша в Україні кафедра анестезіології-реаніматології, співробітником якої також був Маловічко П.Я. В 1973 році Маловічко П.Я переходить працювати київську міську клінічну лікарню №7, яка стає базою кафедри анестезіології. Згодом він працює в міських клінічних лікарнях №3 та №23.
(Дані взяті із сайту http://kafanest.kiev.ua/історія кафедри)
Народився 14 грудня 1925 року в селі Летава. В 1941 році закінчив 9 класів Летавської середньої школи. Після війни екстерном здав екзамени на атестат про середню освіту і поступив у Івано-Франківський медичний інститут на спеціальність хірургія. Після закінчення інституту в 1951 році був направлений в обласний кістково-туберкульозний санаторій міста Ворохта. В 1952 році був направлений на чотирьох місячні курси підвищення кваліфікації в інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського м. Київ. Там познайомився із лікарем Амосовим М.М., який через два роки в 1954 році запросив його до себе на роботу. В 1957 році за ініціативи Амосова М.М. створюється кафедра анестезіології. Першим співробітником якої був Маловічко П.Я., який до цього пройшов двомісячний цикл навчання-стажування в військово-медичній академії міста Ленінграда. В 1958 році в Києві відкривається самостійний чотирьох місячний курс підготовки лікарів-анестезіологів, одним із перших викладачів був Маловічко П.Я. В 1967 року на базі існуючого курсу була створена перша в Україні кафедра анестезіології-реаніматології, співробітником якої також був Маловічко П.Я. В 1973 році Маловічко П.Я переходить працювати київську міську клінічну лікарню №7, яка стає базою кафедри анестезіології. Згодом він працює в міських клінічних лікарнях №3 та №23.
(Дані взяті із сайту http://kafanest.kiev.ua/історія кафедри)
Калуцький Василь Юхимович – відмінник охорони здоров’я СРСР.
Народився 4 листопада 1928 року в селі Летава. В 1946 році після закінчення 8 класів Летавської середньої школи вступає в Кам’янець-Подільське медичне училище на спеціальність фельдшер. В 1949 році після закінчення училища був направлений на роботу завідувачем фельдшерсько-акушерським пунктом в селі Фрасін, Молдавія. З 1950 по 1961 рік проходив службу в рядах радянської армії на посаді начальника медичної служби сторожового корабля Балтійського флоту. В 1961 році після демобілізації працював завідувачем медичного пункту Автоагрегатного заводу в місті Кам’янці-Подільському. В 1963 році його обирають головою міського комітету профспілки медичних працівників, а згодом і членом президії республіканського комітету профспілки медичних працівників. З 1981 по 2000 рік очолював Кам’янець-Подільський будинок відпочинку «Поділля». З 2000 по 2003 рік працював завгоспом у Кам’янець-Подільському обласному дитячому туберкульозному санаторію. Вийшов на пенсію у віці 75 років. Помер 13 жовтня 2021 року, похований в с. Летава.
(Руслана Мельник «Летавський господар Кам’янецької землі» Кам’янецький часопис «Ключ» 25.10.2013 р.
Дані взяті із сайту https://klyuch.com.ua/articles/person/letavskyy-gospodar-kam-yanetskoyi-zemli/)
Народився 4 листопада 1928 року в селі Летава. В 1946 році після закінчення 8 класів Летавської середньої школи вступає в Кам’янець-Подільське медичне училище на спеціальність фельдшер. В 1949 році після закінчення училища був направлений на роботу завідувачем фельдшерсько-акушерським пунктом в селі Фрасін, Молдавія. З 1950 по 1961 рік проходив службу в рядах радянської армії на посаді начальника медичної служби сторожового корабля Балтійського флоту. В 1961 році після демобілізації працював завідувачем медичного пункту Автоагрегатного заводу в місті Кам’янці-Подільському. В 1963 році його обирають головою міського комітету профспілки медичних працівників, а згодом і членом президії республіканського комітету профспілки медичних працівників. З 1981 по 2000 рік очолював Кам’янець-Подільський будинок відпочинку «Поділля». З 2000 по 2003 рік працював завгоспом у Кам’янець-Подільському обласному дитячому туберкульозному санаторію. Вийшов на пенсію у віці 75 років. Помер 13 жовтня 2021 року, похований в с. Летава.
(Руслана Мельник «Летавський господар Кам’янецької землі» Кам’янецький часопис «Ключ» 25.10.2013 р.
Дані взяті із сайту https://klyuch.com.ua/articles/person/letavskyy-gospodar-kam-yanetskoyi-zemli/)
Казимирко Ніла Казимирівна – доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, опублікувала більше ніж 300 наукових праць, з яких 20 монографій, 5 підручників, 10 методичних розробок до практичних занять з патофізіології, багато її розробок запатентовано. Під її керівництвом підготовлено 4 доктори та 25 кандидатів наук.
Народилася 16 лютого 1940 року в селі Летава. В 1947 році разом із сім’єю переїхала в село Кутківці, де закінчила місцеву школу. З 1959 по 1965 рік навчалася в Луганському державному медичному інституті. Після закінчення інституту залишилася працювати асистентом кафедри патофізіології, а з 1980 року доцентом кафедри. З 1991 року працювала завідувачем кафедри паталогоанатомії і фізіології, а з вересня 1991 по 2000 рік проректором Луганського медичного університету з навчальної роботи. З 2006 року являлась головним редактором щоквартального часопису «Загальна патологія та патологічна фізіологія» – фахового видання, яке входить до міжнародних баз наукової періодики. Нагороджена медаллю «Pro merito» Польської академії наук за методичну роботу зі створення програм для медичної освіти в об’ємі університетів. Померла 28 березня 2017 року, похована в місті Луганську.
(Дані взяті із сайтів "Енциклопедія сучасної України" http://esu.com.ua; "Луганський державний медичний університет" http://lgmu.ru)
Народилася 16 лютого 1940 року в селі Летава. В 1947 році разом із сім’єю переїхала в село Кутківці, де закінчила місцеву школу. З 1959 по 1965 рік навчалася в Луганському державному медичному інституті. Після закінчення інституту залишилася працювати асистентом кафедри патофізіології, а з 1980 року доцентом кафедри. З 1991 року працювала завідувачем кафедри паталогоанатомії і фізіології, а з вересня 1991 по 2000 рік проректором Луганського медичного університету з навчальної роботи. З 2006 року являлась головним редактором щоквартального часопису «Загальна патологія та патологічна фізіологія» – фахового видання, яке входить до міжнародних баз наукової періодики. Нагороджена медаллю «Pro merito» Польської академії наук за методичну роботу зі створення програм для медичної освіти в об’ємі університетів. Померла 28 березня 2017 року, похована в місті Луганську.
(Дані взяті із сайтів "Енциклопедія сучасної України" http://esu.com.ua; "Луганський державний медичний університет" http://lgmu.ru)
Казимирко Віталій Казимирович – доктор медичних наук, професор, автор наукових досліджень та праць про лікування внутрішніх хвороб, ревматологія та гематологія.
Народився 2 лютого 1942 року в селі Летава. В 1947 році разом із сім’єю переїхав в село Кутківці, де закінчив місцеву школу. В 1967 році закінчив Вінницький медичний інститут, працював лікарем-терапевтом. З 1978 по 1995 рік працював в Луганському медичному інституті. З 1984 по 1994 рік - доцент кафедри внутрішніх хвороб. З 1995 року працює в Національній медичній академії післядипломної освіти в м. Києві. З 2005 року професор кафедри терапії та ревматології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика.
(Дані взяті із сайтів "Енциклопедія сучасної України" http://esu.com.ua; "Національний університет охорони здоров'я України імені П.Л.Шупика" http://nuozu.edu.ua)
Народився 2 лютого 1942 року в селі Летава. В 1947 році разом із сім’єю переїхав в село Кутківці, де закінчив місцеву школу. В 1967 році закінчив Вінницький медичний інститут, працював лікарем-терапевтом. З 1978 по 1995 рік працював в Луганському медичному інституті. З 1984 по 1994 рік - доцент кафедри внутрішніх хвороб. З 1995 року працює в Національній медичній академії післядипломної освіти в м. Києві. З 2005 року професор кафедри терапії та ревматології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика.
(Дані взяті із сайтів "Енциклопедія сучасної України" http://esu.com.ua; "Національний університет охорони здоров'я України імені П.Л.Шупика" http://nuozu.edu.ua)
Кузняк Анатолій Кузьмич – державний експерт з якості управління, автор науково-технічної книги «Мікропроцесори».
Народився 21 квітня 1941 року в селі Летава. В 1957 році закінчив Летавську середню школу. В 1966 році закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості за спеціальністю інженер-електромеханік з питань механізації і автоматизації технологічних процесів. Із 1966 по 1968 рік працював інженером з контрольно-вимірювальних приладів і автоматизації технологічних процесів у харчовій галузі. Із 1968 року працював у Київському науково-виробничому об’єднанні «Кристал» де пройшов шлях від інженера до начальника регіонального науково-технічного центру Міністерства з проблем впровадження мікроелектронної техніки в народне господарство. У 1986 році у співавторстві видає книгу «Мікропроцесори». Із 1991 по 1994 рік працював головним інженером Київського заводу «Промінь». Із 1995 року працював заступником директора Державного підприємства Науково-технічний центр «ОРТ» Міністерства освіти і науки України. В 1999 році учасник наради в Університеті Алабама (США) по обліку досвідом в галузі енергетики, де отримав міжнародний сертифікат з якості управління. Брав безпосередньо участь у розробці низки Національних програм, науково-технічних концепцій, проектів законів України: «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів», «Про інноваційну діяльність», «Про концепцію відродження та розвиток електронної промисловості в Україні», «Про концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку в Україні». Був членом Міжнародної координаційної ради з альтернативних видів палива та Центральної конкурсної комісії Української асоціації якості при Кабінеті Міністрів України, Аналітично-експертної ради з питань розвитку електроніки в Україні при Голові Верховної Ради України.
(Дані взяті із сайту https://who-is-who.ua)
Народився 21 квітня 1941 року в селі Летава. В 1957 році закінчив Летавську середню школу. В 1966 році закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості за спеціальністю інженер-електромеханік з питань механізації і автоматизації технологічних процесів. Із 1966 по 1968 рік працював інженером з контрольно-вимірювальних приладів і автоматизації технологічних процесів у харчовій галузі. Із 1968 року працював у Київському науково-виробничому об’єднанні «Кристал» де пройшов шлях від інженера до начальника регіонального науково-технічного центру Міністерства з проблем впровадження мікроелектронної техніки в народне господарство. У 1986 році у співавторстві видає книгу «Мікропроцесори». Із 1991 по 1994 рік працював головним інженером Київського заводу «Промінь». Із 1995 року працював заступником директора Державного підприємства Науково-технічний центр «ОРТ» Міністерства освіти і науки України. В 1999 році учасник наради в Університеті Алабама (США) по обліку досвідом в галузі енергетики, де отримав міжнародний сертифікат з якості управління. Брав безпосередньо участь у розробці низки Національних програм, науково-технічних концепцій, проектів законів України: «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів», «Про інноваційну діяльність», «Про концепцію відродження та розвиток електронної промисловості в Україні», «Про концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку в Україні». Був членом Міжнародної координаційної ради з альтернативних видів палива та Центральної конкурсної комісії Української асоціації якості при Кабінеті Міністрів України, Аналітично-експертної ради з питань розвитку електроніки в Україні при Голові Верховної Ради України.
(Дані взяті із сайту https://who-is-who.ua)
Приймак Оксана Георгіївна – кандидат філософських наук, доцент.
Народилася 12 вересня 1942 року в селі Летава. В 1959 році із золотою медаллю закінчила Летавську середню школу. З 1959 р. по 1964 р. навчалася в Українській сільськогосподарській академії, яку закінчила з відзнакою. З 1964 р. по 1966 р. працювала зоотехніком-селекціонером в НДІ землеробства і тваринництва. В 1969 р. закінчила аспірантуру УСГА. З 1970 року працювала на кафедрі філософії Української сільськогосподарської академії Національного університету біоресурсів і природокористування України в Києві.
(Дані взяті із сайту Вікіпедія. Приймак Оксана Георгіївна)
Бойко Володимир Никифорович – заслужений юрист України, державний радник юстиції 3 класу.
Народився 24 листопада 1961 року в селі Летава. В 1979 році закінчив Летавську середню школу. З 1979 по 1981 рік навчався в технічному училищі м. Красний Лиман, Донецької області. З 1981 по 1983 рік проходив військову службу в збройних силах СРСР. В 1988 році закінчив Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка за спеціальністю правознавство. З 1988 по 1997 рік працював на різних посадах в прокуратурі м. Кривого Рога, Дніпропетровської області. З 1997 по 2002 рік працював у Головному слідчому управлінні Генеральної прокуратури України. З 2002 по 2004 рік заступник начальника слідчого управління прокуратури міста Києва. З 2004 по 2005 рік перший заступник прокурора міста Києва. З 2005 по 2007 рік заступник прокурора Автономної Республіки Крим. З 2007 по 2008 рік прокурор Київської області. З 2008 по 2010 рік прокурор Автономної Республіки Крим. З березня 2010 року по жовтень 2014 року – перший заступник начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
(Дані взяті із сайту «Крым политический», персоналии Бойко Владимир Никифорович. 25.06.2013 р. http://politika-crimea.ru/persons/14-razdely/persons/183-bojko-vladimir-nikiforovich)
(Указ Президента України від 20.08.2008 року №746/2008 «Про присвоєння класного чину»; Указ Президента України від 18.08.2009 року №620/2009 «Про відзначення державними нагородами України»)
Народився 24 листопада 1961 року в селі Летава. В 1979 році закінчив Летавську середню школу. З 1979 по 1981 рік навчався в технічному училищі м. Красний Лиман, Донецької області. З 1981 по 1983 рік проходив військову службу в збройних силах СРСР. В 1988 році закінчив Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка за спеціальністю правознавство. З 1988 по 1997 рік працював на різних посадах в прокуратурі м. Кривого Рога, Дніпропетровської області. З 1997 по 2002 рік працював у Головному слідчому управлінні Генеральної прокуратури України. З 2002 по 2004 рік заступник начальника слідчого управління прокуратури міста Києва. З 2004 по 2005 рік перший заступник прокурора міста Києва. З 2005 по 2007 рік заступник прокурора Автономної Республіки Крим. З 2007 по 2008 рік прокурор Київської області. З 2008 по 2010 рік прокурор Автономної Республіки Крим. З березня 2010 року по жовтень 2014 року – перший заступник начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
(Дані взяті із сайту «Крым политический», персоналии Бойко Владимир Никифорович. 25.06.2013 р. http://politika-crimea.ru/persons/14-razdely/persons/183-bojko-vladimir-nikiforovich)
(Указ Президента України від 20.08.2008 року №746/2008 «Про присвоєння класного чину»; Указ Президента України від 18.08.2009 року №620/2009 «Про відзначення державними нагородами України»)
Зварич Анатолій Олександрович – кандидат військових наук, полковник, видав понад 60 наукових праць, нагороджений 11 почесними відзнаками Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Народився 7 січня 1964 року в селі Летава. У 1981 році закінчив Летавську середню школу. У травні 1982 року закінчив Кам’янець-Подільське технічне училище № 5, за спеціальністю «слюсар – інструментальник». З травня 1982 року по травень 1984 року проходив строкову службу в збройних силах СРСР, спочатку у місті Бердичіві, а потім в ЦГВ в Чехословаччині, на посаді командира танка. З травня по жовтень 1984 року працював слюсарем-ремонтником в колгоспі імені Леніна, села Летава. З 1985 по 1990 рік навчався на механіко-математичному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, після закінчення якого отримав спеціальність «математик-викладач». В липні 1990 року був призваний на військову службу в добровільному порядку та вступив на навчання до Військово-повітряної інженерної академії імені М.Є. Жуковського (м. Москва), яку закінчив у липні 1992 року за фахом «математичне забезпечення досліджень озброєння та військової техніки». З серпня 1992 року по липень 1994 року проходив службу в філіалі Луганського ВВАУШ на посаді інженера лабораторії математичного забезпечення тренажерного комплексу. З серпня 1994 року по квітень 2004 року проходив службу у Науковому центрі бойового застосування ВПС ЗС України, а з квітня 2004 року по січень 2007 року у Об’єднаному науково-дослідному інституті Збройних Сил України (м.Харків). Із січня 2007 року по березень 2013 проходив службу у Воєнно - науковому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України. З березня 2013 року і по теперішній час - заступник начальника Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України з наукової роботи. У 2015 році закінчив Національний університет оборони України за спеціальністю «державне воєнне управління» та здобув кваліфікацію офіцера військового управління оперативно-стратегічного рівня.
(Дані взяті із сайту Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України. (https://crsi.mil.gov.ua)
Народився 7 січня 1964 року в селі Летава. У 1981 році закінчив Летавську середню школу. У травні 1982 року закінчив Кам’янець-Подільське технічне училище № 5, за спеціальністю «слюсар – інструментальник». З травня 1982 року по травень 1984 року проходив строкову службу в збройних силах СРСР, спочатку у місті Бердичіві, а потім в ЦГВ в Чехословаччині, на посаді командира танка. З травня по жовтень 1984 року працював слюсарем-ремонтником в колгоспі імені Леніна, села Летава. З 1985 по 1990 рік навчався на механіко-математичному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, після закінчення якого отримав спеціальність «математик-викладач». В липні 1990 року був призваний на військову службу в добровільному порядку та вступив на навчання до Військово-повітряної інженерної академії імені М.Є. Жуковського (м. Москва), яку закінчив у липні 1992 року за фахом «математичне забезпечення досліджень озброєння та військової техніки». З серпня 1992 року по липень 1994 року проходив службу в філіалі Луганського ВВАУШ на посаді інженера лабораторії математичного забезпечення тренажерного комплексу. З серпня 1994 року по квітень 2004 року проходив службу у Науковому центрі бойового застосування ВПС ЗС України, а з квітня 2004 року по січень 2007 року у Об’єднаному науково-дослідному інституті Збройних Сил України (м.Харків). Із січня 2007 року по березень 2013 проходив службу у Воєнно - науковому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України. З березня 2013 року і по теперішній час - заступник начальника Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України з наукової роботи. У 2015 році закінчив Національний університет оборони України за спеціальністю «державне воєнне управління» та здобув кваліфікацію офіцера військового управління оперативно-стратегічного рівня.
(Дані взяті із сайту Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України. (https://crsi.mil.gov.ua)
Дуцький Анатолій Анатолійович – майстер спорту України міжнародного класу, володар кубка світу з важкої атлетики (1995), чемпіон України (1994; 1997; 2002), срібний призер (1995; 2002), бронзовий призер (2000; 2003), член збірної команди України з важкої атлетики (1994-1998).
Народився 21 березня 1973 року в селі Летава. В 1990 році закінчив Летавську середню школу. В 1995 році закінчив Хмельницький Технологічний університет Поділля (Хмельницький національний університет). З 1996 по 2005 рік проходив службу в Збройних силах спортивного клубу армії м. Львів.
(Іван Василишин; Володимир Науменко «Важка атлетика Львівщини 1912-2012» м. Львів, 2014 р. ст.109)
Народився 21 березня 1973 року в селі Летава. В 1990 році закінчив Летавську середню школу. В 1995 році закінчив Хмельницький Технологічний університет Поділля (Хмельницький національний університет). З 1996 по 2005 рік проходив службу в Збройних силах спортивного клубу армії м. Львів.
(Іван Василишин; Володимир Науменко «Важка атлетика Львівщини 1912-2012» м. Львів, 2014 р. ст.109)
