Летава - літопис села
Мета цього проекту, посилаючись на архівні документи, подати найбільш точну інформацію про село
11 квітня 1552 р.

Перша письмова згадка про село Летава.
Село Летава носило назву «Лєтаво Дворище», і входило до Скальского староства, Подільського воєводства, Королівства Польского Ягелонів (1385 р. – 1569 р.) з центром у містечку Скала.
Згідно документу того часу Король Польщі Сигізмунд ІІ Август повідомляє, що скальський староста Геронім Лянцкоронський із Бжезя, віддає у власність пустине село Лєтово Дворище шляхетному Станіславу Добеку Ловчовському. Документ написаний у місті Пйотркові.
(В. Михайловський «Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV-70х роках XVI ст.», 2012 р. Київ, ст.311; Archiwum Glowne Akt Dawnych (далі - AGAD). – zesp.tzw Metryka Litewska. – dz.IV B. – Sygn.17. – f.11v.)

1552 р. – 1583 р. Власником села Лєтаво Дворище був Станіслав Добек Ловчовський, який на відміну від більшості тодішніх правителів, мав земельні маєтки у воєводстві і пройшов кар'єрний шлях від скальського підстарости до кам'янецького земського судді. Тричі обирався послом у сейм Польщі від шляхти Подільського воєводства: 1566 р. - у м. Люблін; 1567 р. - у м. Пйотрков; 1569 р. - знову у м. Люблін. Саме Ловчовський був одним із тих, хто поставив свій підпис на акті Унії від 1 липня 1569 року про створення Речі Посполитої.
(В. Михайловський «Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV-70х роках XVI ст.», 2012 р. Київ, ст.310-311)

2 червня 1559 р.
Король Польщі Сигізмунд ІІ Август записує Станіславу Добеку Ловчовському 200 гривень на село Лєтово Дворище у Скальському старостві та забезпечує йому довічне володіння цим маєтком.
(Matricularum Regni Poloniae summaria, Pars 5. Sigismundi Augusti regis tempora complectens (1548–1572), Volumen 1. Acta cancellariorum (1548–1572), Varsoviae 1919. - №2535; AGAD. - Metryka Koronna (далі - MK). - Sygn. - f.275-276)

5 липня 1563 р.
Згідно податкового реєстру Подільського воєводства за 1563 р. пан Станіслав Добек Ловчовський платив податки за село Лєтаво Дворище із 4-х плугів, 1-ї синагоги і 1-ї винокурні. («плуг» – одиниця оподаткування, що фактично відповідала давнішій одиниці «дворище», в яку входило декілька житлових будівель, поля, сіножаті, пасовища, ліс і т.д., за іншими даними «плуг» – одиниця оподаткування родини, що обчислювалась за кількістю волів у господарстві, вісім волів становили один «плуг»), («синагога» - православна церква), (винокурня - корчма).
(В.Михайловський «Православні парафії Подільського воєводства за матеріалами поборових реєстрів 1560-х рр.» //Український історичний журнал, 2012 р. № 6. ст. 135, 141; Jabłonowski A. Zródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. 19: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 8. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. – s.187 ; AGAD. – Archiwum Skarbu Koronnego (далі - ASK). – Dz.I. – Sygn.45. – f.215-287)

14 липня 1564 р.
Король Польщі Сигізмунд ІІ Август залишає до кінця життя Катерині Добковській (дружині Станіслава Добека Ловчовського) у власності село Лєтово Дворище, що знаходиться у Подільському воєводстві. Документ записаний у місті Парчові на сеймі.
(Matricularum Regni Poloniae summaria, Pars 5. Sigismundi Augusti regis tempora complectens (1548–1572), Volumen 1. Acta cancellariorum (1548–1572), Varsoviae 1919. - №2959; AGAD. – MK. – Sygn.99. – f.57-57v;)

26 жовтня 1565 р.
Згідно податкового реєстру Подільського воєводства за 1565 р. село Лєтаво Дворище належало Добеку Ловчовському, який платив податки із 3-х плугів, 1-ї церкви, і 1-ї таверни («таверна» - місце де дозволялося вживати їжу і алкогольні напої).
(AGAD. – ASK. – dz.I. – Sygn.96. – s.13)

1565 р.
Згідно люстрації 1565 р. село Лєтаво Дворище належало Добеку Ловчовському. У той час у селі проживало 8 осілих селян, їх звали: Стечко, Василь, Якім, Семко, Андрійко, Стечко Влезло, Оначко, Лехно, які працювали на пана 5 днів на рік, крім толоки і давали йому чиншу (грошового податку) за рік: по 30 грошей; по 2 курки; по 20 яєць вартістю 1 гріш. Загалом від них пан отримував податку 8 злотих 16 грошей. Були також і вільні селяни: Єремій Вассіловіч, Антон Сєнютіч, Хведор Манковіч, Василь Мусієвіч, Сєнько Турчін, Борис, Кузьма Дідуховіч, Уссай, Гриць, Павел Нєдзвєдз, Лук’ян, Янек і Франко, який служив конем (був слугою Добека Ловчовсього). Ті мешканці села, хто мали пасіку, давали з неї кожного десятого вулика меду, вартість якого становила близько 20 грошей, - всього зібрано 5 вуликів, вартістю 3 злотих і 10 грошів. Хто вигодовував овець, віддавав кожного двадцятого барана. За рік було отримано десять баранів, по 15 грошів кожний, що в цілому складало 5 злотих. Була в селі корчма з якої корчмар платив податку 10 злотих за рік. За наказом пана Добека в селі було викопано 4 ставки, які знаходились в долині річки посеред села. Також за кошти пана Добека було збудовано маєток і господарський двір, в якому зберігався урожай 1564 року: жито 80 кіп, пшениця - 30, овес - 60, ячмінь - 60, горох - 15, просо - 20. Якщо врахувати обмолот з кожного майданчика, то прибутку було отримано 80 злотих, а вираховуючи витрати на насіння, утримання прислуги, керуючого і самого маєтку, залишалося - 57 злотих 18 грошей. Загальна сума прибутків з села Лєтово Дворище за рік складала - 84 злотих 14 грошей.
(Архив Юго-Западной Росии, 1890 г. Киев, часть 7, том ІІ, ст.194-195)

1565 р.
В селі Лєтаво Дворище проживало 22 родини, із них 21 родина русинів і 1 польська.
(Архив Юго-Западной Росии, 1890 г. Киев, часть 7, том ІІ, ст.200)

1569 р. – 1795 р. 28 червня 1569 року між Королівством Польським і Великим князівством Литовським була укладена Люблінська унія по якій дві держави об'єднувались в одну - Річ Посполиту, із столицею в Кракові (з 1596 р. перенесено до Варшави). Згідно адміністративного поділу, землі села Летава входили, до Скальського староства, Кам’янецького повіту, Подільського воєводства, Малопольської провінції.

1570 р.
Згідно люстрації 1570 р. село Лєтаво Дворище належало кам'янецькому земському судді Станіславу Добеку. В ньому проживало 8 осілих людей, які платили чиншу (грошового податку) за рік: по 1 злотому; крім того давали: по 2 курки; по 20 яєць вартістю 1 гріш. Загалом від них отримано податку 8 злотих 16 грошів. На відміну від попередньої люстрації вільних людей залишилося лише 6 осіб, одні повтікали до Волох, інші повмирали. Був один слуга, який нічого не давав пану, тільки їздив куди йому прикажуть. Десятина з пасіки складала 4 пні на рік, кожен по 20 грошів, що в цілому становила 2 злотих і 20 грошів. Данину з овець давали на третій рік, всього 5 баранів вартістю по 15 грошів, що разом складало 2 злотих і 15 грошів. Корчму, яку сам пан Добек збудував, він здавав в оренду за 10 злотих на рік. Був в селі і один висихаючий ставок, не спущений, яким користувалися для власного ужитку. У господарстві (фільварку) було 80 кіп жита; 50 кіп пшениці; 60 кіп вівса; 60 кіп ячменю; 10 кіп гороху; 20 кіп проса. Все це було пораховано перевіряючими по кам'янецькому тарифі і в сумі складало - 109 злотих, 8 грошів і 4,5 фертони. Дане господарство пан Добек своїм плугом сам обробляв, і ніхто з проживаючих у селі людей йому не помагав. Сума села і усіх пожитків складала 58 злотих, 28 грошів, 1 фертон.
(Жерела до історії України-Русі, 1903 р. Львів, том VII, ст.106-107; AGAD. – MK, Lustracje. – dz.XVIII. Sygn.46. – f.124-125v)

20 лютого 1571 р.
Дата розписки в якій Кам'янецький земський суддя Станіслав Добек Ловчовський віддав по борцеві короля Вавженцові Мілєскому податку із села Латава - від 4 плугів по 10 грошів, від корчми по 12 грошів.
(AGAD. – ASK. – dz.I. – Sygn.45. – f.358)

1579 р.
Згідно податкового реєстру за 1579 рік власник села Латава пан Станіслав Добек Ловчовський мав у власності ще чотири села і платив за них податки. За село Біла: із дев’яти господарств – 9 злотих, з церкви – 2 злотих, з інших трьох господарств 12 грошей; за село Кужелева: із трьох господарств – 3 злотих; за село Латава: із трьох господарств – 3 злотих, за церкву – 2 злотих; за село Субіч: із семи господарств – 7 злотих, із церкви – 2 злотих; за село Вихватнівці - 0. Загальна сума податку складала – 28 злотих, 12 грошей.
(AGAD. – ASK. – dz.IV. – Sygn.40. – f.27)

12 жовтня 1583 р.
Король Речі Посполитої Стефан Баторій підписує подання на передачу села Лєтаво Дворище від Добека Ловчовського у власність скальському старості Станіславу Лянцкоронському.
(AGAD. – MK. – Sygn.123. – f.432-432v)

1583 р. – 1592 р. Власником села Лєтаво Дворище був Станіслав Лянцкоронський - син Героніма Лянцкоронського та Катаржини Нємсти, польський шляхтич, військовий та урядник Польського королівська, Речі Посполитої. У 1553 році отримує від батька у спадок скальське староство. В 1559 році навчався в Німеччині у Віттенберзькому університеті, потім з 1560 по 1562 рік у Ляйпцігу. Після навчання був придворним короля Сигизмунда ІІ Августа, служив у кавалерії кварцяного війська. 30 вересня 1566 року після свого батька став скалецьким старостою. В 1571 році одружився на дочці барського старости Ельжбеті Гербурт. У них було четверо дітей: Миколай, Геронім, Ян та Катаржина. На початку березня 1577 року будучи ротмістром кварцяного війська, разом із братом своєї дружини Миколаєм Гербуртом вступив у невдалу сутичку з татарами та був поранений біля міста Старокостянтинова. В 1587 - 1588 роках був послом коронаційного сейму. 1-го березня 1589 року став галицьким каштеляном. Помер у липні 1592 року.
(Adam Boniecki «Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich» 1909 р. Варшава, ч.1, том ХІІІ, ст.336; Сайт Вікіпедія. https://uk.wikipedia.org/wiki/Станіслав Лянцкоронський (галицький каштелян))

29 червня 1589 р.
Село носило назву Лятава. Цього дня його відвідав радник короля Речі Посполитої Еріх Ляссота із Стеблева, про що зробив запис у своєму щоденнику.
(«Diarium des Erich Lassota von Steblow» Публічна бібліотека Gersdorffs-Stiftsbibliotek м. Бауцен, Саксонія;
Щоденник Еріха Ляссоти із Стеблева (1588-1594) // Мемуари до історії південної Русі / під.ред. В.Антоновича, Вип.І, Дніпропетровськ, 2005. – с.169)

26 липня 1592 р.
Після смерті Станіслава Лянцкоронського, указом короля Сигізмунда ІІІ Вази, село Летава перейшло у довічну власність його малолітньому сину Миколаю Лянцкоронському. Фактично справами села займався брат дружини Станіслава Лянцкоронського - Миколай Гербурт, староста скальський.
(Sumariusz Metryki Koronnej. Seria Nowa. Tom VI, Księga wpisów podkanclerzego Jana Tarnowskiego MK 137 z Archiwum Głównego Akt Dawnych w Warszawie 1592, oprac. K. Chłapowski, Warszawa 2012. – №418, 545)

1592 р. – 1621 р. Власником села Літава був Миколай Лянцкоронський - син Станіслава Лянцкоронського та Ельжбети Гербурт. В 1608 році він одружився на Анні Станіславській від якої у нього народилась дочка Анна. В 1610 році став львівським хорунжим, проживав у Львові. Помер у 1639 році.
(Adam Boniecki «Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich» 1909 р. Варшава, ч.1, том ХІІІ, ст.336)

26 квітня 1607 р.
Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза своїм указом передає село Літава у вічне користування Миколаю Лянцкоронському, а також його дружині Анні Станіславській.
(AGAD. – MK. – Sygn.151. – f.161-161v)

1615 р.
Згідно люстрації королівського майна у Подільському воєводстві 1615 р., володарем села Латава був львівський хорунжий Миколай Лянцкоронский, якому король дав село у довічну власність, який не підлягає перевірці і повинен платити кварту податку до королівської скарбниці. («Кварта» – податок, четверта частина з усіх прибутків королівського маєтку, що йшла на утримання найманого війська. За іншими даними «кварта» – одиниця вимірювання об’єму в давнину, металевий кухоль, трохи більший за літр = ¼ галона, або 1/10 частина відра).
(Jabłonowski A. Źródła dziejowe. T. 5. Lustracye królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku. – Warszawa, 1877. – s.19;
AGAD. – MK. – Dz.XVIII. – Sygn.73B. – s.139-140)

26 травня 1621 р.
Король дає згоду Миколаєві Лянцкоронському на те, щоб той передав право власності на село Латаву Касперу Матчинському.
(AGAD. – MK. – Sygn.165. – f.349-349v)

1621 р. – 1629 р. Власником села Латава був Каспер Матчинський, який помер в 1633 році.

13 липня – 29 вересня 1621 року відбулася Хотинська битва між військами Речі Посполитої та Османської імперії. Битва закінчилась перемогою військ Речі Посполитої в якій великий внесок зробили запорізькі козаки на чолі із гетьманом Петром Сагайдачним.

25 жовтня 1628 р.
Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза видає дозвіл на передачу села Летава від Каспера Матчинського у власність шляхтича Луки Лабановського.
(AGAD. – MK. – Sygn.177. – f.123v-124)

1629 р.
Згідно люстрації Подільського воєводства за 1629 рік, за село Латава платив податки пан Каспер Матчинський, в розмірі – 20 злотих 12 грошів 15 фертонів.
(Jabłonowski A. Źródła dziejowe. T. 5. Lustracye królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku. – Warszawa, 1877. – s.192;
AGAD. – MK. – Lustracje Dz.XVIII. – Sygn.73E. – s.381-384)

1648 р. – 1657 р. Повстання козаків під проводом Богдана Хмельницького проти польського панування, під час якого Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських земель

1661 р.
У витязі з подимного реєстру сіл Подільського воєводства за 1661 р. записано, що шляхтич Ян Венгриновський, управляючий села Ягільниця, приніс присягу, про розорення сіл Ярославка і Латава. Також у реєстрі зазначаються розорені навколишні села: Криків, Кугаївці, Кормильче, Кочубіїв, Красноставці.
(Архив Юго-Западной Росии, 1890 г. Киев, часть 7, том ІІ, ст.520)

24 грудня 1670 р.
Король Речі Посполитої Михайло І Корибут Вишневецький, зберігає за подружжям Гієроніма та Йоанни Лянцкоронських доживотнє володіння запустілим селом Латава, що здавна належить до Скальського староства.
(AGAD, - MK 209, - f.417-417v)

18 жовтня 1672 року після підписання Бучацького мирного договору, частина Поділля відходить до Османської імперії "Висока Порта". Утворюється Османська провінція (ЕЯЛЕТ) із центром в Кам'янці. Очолював провінцію берлербей - Галіл-Паша. Еялет поділявся на 4 округи - САНДЖАКИ (Кам'янецький, Язловецький, Меджибіжський, Барський). Кам'янецький санжак поділявся на - НАХІЇ (Кривче, Скала, Хропотова, Сатанів, Жванець, Китай-город, Могилів)
16.01.1699 року на Карловицькому конгресі Османська імперія повернула територію Поділля Речі Посполитій

1672 р. – 1699 р.

За час перебування під Османською імперією, територія села Летава була розорена та не заселена.

1710 р.
На утримання гарнізону у фортеці Окопи Святої Трійці, яка знаходилась у стратегічно важливому місці при впадінні річки Збруч до Дністра, з села Летава взято податку від половини чверті дима (будинку).
(Львівська наукова національна бібліотека ім.В.Стефаника. Відділ рукописів. ф.103, оп.1, спр.44/45 І, №3613, арк.13)

6 лютого 1728 р.
Дата перегляду меж між маєтками: королівським званим Латава, що відноситься до Скальського староства, власником якого є шляхетний Мержеєвський, каштелян Закрочимський з дружиною, - з одного боку, та маєтком дідичним званим Кугаївці, власником якого є шляхетний Александр Сіліцький, - з іншого боку.
(AGAD. – MK, Sigillata. – Sygn.21. – s.169)

1728 – 1735 р. Власником села Летава був Казимир Валентій Межеєвський – скальський староста, каштелян Закрочимський. Був одружений на Ангешці Ланцкоронській, від якої у нього було дві дочки: Тереза та Соломія.

1730 р. – 1748 р.
Священиком у селі Летава був Іоан Сваричевський - рукоположений (висвячений) по презентації Казимира Валентія Мержеєвського. Саме за Сваричевського близько 1745 року був проведений капітальний ремонт церкви: три купола замість соломи були покриті гонтами (дерев'яними дощечками). В 1748 році в церкві було всього 65 прихожан.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

1731 р.
Дочка Казимира Валентія Мержеєвського – Соломія, виходить заміж за Адама Тарло – державного та військового діяча. У них народилося четверо дітей: Казимір, Шимон, Бонавентура і Єва. Згодом ця родина стане власниками Летави.
Родина Тарло.
Адам Тарло 1708 р.н., єдиний син старости гощинського і бжеговського Йозефа Тарло і Маріани Мецинської. В 1713 році після смерті батька Адам успадкував старости гощинські та бжеговські. В 1731 р. одружився на дочці скальського старости Соломії Мержеєвській, яка народила йому четверо дітей. З 1732 року полковник королівських військ. В 1733 році був вибраний депутатом в надзвичайний сейм від Подільського воєводства, того ж року вибраний депутатом в елекціонний сейм від Черської землі, де підтримав кандидатуру короля Станіслава Лещинського. В 1734 році Адам Тарло приєднався до Дзиковської конфедерації, після поразки якої в 1735 році примирився з королем Августом та получив у власність скальське староство. В 1746 році вибраний послом на сейм від Подільського воєводства, а в 1750 році послом від Мазовецького воєводства. В тому ж році став генералом королівських військ. В 1760-х роках протистояв намірам Російської імперії посилити свій вплив на Річ Посполиту. В 1767 році вибраний депутатом на сейм Ропніна від Подільського воєводства. Будучи скальським старостою зробив капітальний ремонт замку в Скалі, а також побудував замок в Збрижу. В 1744 році в Збрижу почав будувати кляштор для капуцинів. Помер у 1772 році.
Діти Адама Тарло:
Казимір Тарло 1731 р.н., з 1754 року полковник піхотного полку, староста скальський.
Шимон Тарло 1744 р.н., староста скальський, в 1766 році одружився на Маріані Іллінській, від якої мав четверо дітей: Яна, Флоріана, Казимира і Агнешку. Помер у 1784 році.
Бонавентура Тарло, староста скальський і бжеговський. Помер у 1788 році.
Єва Тарло, вийшла заміж за Стефана Дембовського – каштеляна Чернігівського.
Діти Шимона Тарло, внуки Адамові:
Ян Тарло, староста скальський, був одружений на Маріані Клоновській.
Флоріан Тарло, був одружений на Констанції Войцинській, в 1790 році власник землі в Летаві.
Казимір Тарло, був одружений на Розалії Зарській. Помер в 1812 році.
Агнешка Тарло вийшла заміж за Антона Оскєрка.
(Сайт https://www.sites.google.com/site/slahtavkl/Altavet/t/tarli)

14 липня 1737 р.
Комісія по затвердженню меж між маєтком королівським Латава, що належить до Скальського староства і є у власності подружжя шляхетних Тарлів та інших (Віцін?), так і дідичних маєтків Кугаївці та Пільно(?), шляхетних Александра Сіліцького.
(AGAD. – MK, Sigillata. – Sygn.26. – f.43-43v)

7 жовтня 1737 р.
Ясновельможні пани Адам Тарло та його дружина Соломія Межеєвська – старости гоштинські, бжеговські, скальські, здали в оренду брацлавському стольнику Петру Вороничу свої маєтки в селах Жабинці, Ярославка та Летава за 26229 польських злотих.
(Львівська національна наукова бібліотека імені Стефаника. Фонд 141, опис 3, справа 493, сторінки 45-47)

1737 р.
Комісія затвердила розмежування між маєтком дідичним містечка Лянцкорон чи Ходиківці, власність шляхетних Лянцкоронських, каштелянів Гоштинських, та королівського маєтку села Біла, що у власності шляхетної Розвадовської, старостини Карачківської, села Латави, у власності шляхетного Тарла, старости Гоштинського та села Кормильче, що належить місту Кам’янець у Подільському воєводстві.
(AGAD. – MK, Sigillata. – Sygn.26. – f.66v)

30 грудня 1738 р.
Комісія затвердила розмежування між маєтком дідичним Лянцкорон чи Ходиківці шляхетних Лянцкоронських, каштелянів Гоштинських та маєтком королівським Латава та Кормильче.
(AGAD. – MK, Sigillata. – Sygn.25. – f.74)

30 березня 1739 р.
Комісія затвердила розмежування між маєтком дідичним Лянцкорон чи Ходиківці шляхетних Лянцкоронських, каштелянів Гоштинських та маєтком королівським Латава та Кормильче.
(AGAD. – MK, Sigillata. – Sygn.25. – f.96)

1740 р. – 1759 р.
В Летаві була Уніатська (греко-католицька) Покровська церква. Стара дерев'яна із трьох купольним солом'яним дахом. Біля неї на церковному погості (цвинтарі) було декілька кам'яних хрестів, на двох із них надписи "1747", "1749". В 1740 році в церкві нараховувалось 85 прихожан, церковної землі на "40 днів та на 40 косарів".
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

10 вересня 1744 р.
Виписка комісії з розмежування дідичного маєтку Лянцкорона у Подільському воєводстві, шляхетного Войцеха Лянцкоронського, каштеляна Гостинського, та маєтку Латава, що відноситься до Скальського староства, та Кормильча, що відноситься до міста Кам’янець.
(AGAD. – MK, Sigillata. – Sygn.25. – f.165v)

12 грудня 1746 р.
Комісія затвердила розмежування меж між маєтком Латава Скальського староства, та дідичного маєтку Почапинці, велебної Кам’янецької капітули.
(AGAD. – MK, Sigillata. – Sygn.27. – s.48-49)

15 грудня 1754 р.
Село Летава, що знаходиться на Подолі після смерті Казимира Валентія Мержеєвського стало вакантним, і королем передано шляхетному Станіславу з Вітольд Александровичу – старшому королівському придворному.
(AGAD. – MK, Sigillata. – Sygn.27. – f.344)
Станіслав з Вітольд Александрович – був шамбеланом (придворним) короля Станіслава Августа, Петигорським полковником. Був одружений на Констанції Сломінській та мав двох синів: Леона і Йозефа. В 1774 році отримав у власність село П’ятничани. В 1781 році був нагороджений орденом святого Станіслава. Помер у 1804 році.
Його рідний брат Ян з Вітольд Александрович, був плебаном Скальським (парафіяльним католицьким священиком), зайняв цю посаду 11 січня 1757 року, а також займав високу посаду в ієрархії католицької церкви – був Холмським єпископом.
(Adam Boniecki «Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich» 1909 р. Варшава, ч.1, том І, ст.31)

1759 р. – 1773 р.
Священиком у селі Летава був Пьотр Кошицький.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

1764 р.
Згідно інвентарного опису Летави сумарний прибуток села за рік складав – 4969 злотих 25 грошей, із них:
Від парових селян в кількості 21 особа – 453 злотих 18 грошей;
Від поєдинкових селян в кількості 47 осіб – 761 злотий 12 грошей;
Від піших селян в кількості 44 особи – 457 злотих 18 грошей;
Чиншів від підданих і панів шляхти – 487 злотих;
Роговщини в селі не було, але плата становила – 166 злотих 10 грошей;
Овець на гоштину згідно реєстру – 168 злотих 9 грошей;
Бджолиної десятини 49 пнів – 275 злотих 18 грошей;
Оренда корчми становила – 200 злотих.
Парові селяни, коли від одного господарства панщину відробляли відразу двоє осіб, літом – 2, зимою – 1, всього – 21.
Юсип Бабич; Олекса Бекалюк; Данило Блискун; Андрусь Беднарчук; Семен Беднарчук; Федір Беднарчук; Яцько Гавлів зять; Андрій Горбатий; Андрусь Грицюк; Юрко Грицюк; Стапан Козьма; Стефан Мазурик; Петро Маловічко; Петро Мастигон; Михайло Охримів; Гринь Семків; Микола Семків; Іван Хоркавий; Петро Цмуків; Іван Чурпіта; Степан Шутяк.
Поєдинкові селяни, коли від одного господарства панщину відробляли одна особа, літом – 2, зимою – 1, всього – 55
Василь Ахтемів, Прокіп Бабич, Федір Бабич, Гринь Беднарчуків, Яцько Беднарчин, Яцько Беднарчин, Ілько Бездітний, Івась Бойків, Антон Ваврищин, Антон Вдовичин, Гринь Вдовичин, Василь Головатий, Юсип Горбатого син, Василь Гриньків, Микола Гриньків, Іван Гупало, Петро Гуцуляк, Тимко Дудка, Семко Калуцький, Семен Каритнік, Ян Коваль, Іван Козьмін, Павло Коробчук, Стах Кузмініцкий, Олекса Кузняк, Стефан Лук’янів, Василь Лучків, Войтко Мазур, Якуб Мазур, Іванюха Маловічко, Іван Масліганів, Стефан Мартинів, Лесь Михайлишин, Василь Михалків, Василь Огняний, Андрусь Пасічник, Остафій Приків, Івась Різничок, Василь Романюк, Григір Семенишин, Юрко Скрипник, Іван Сліпенький, Василь Смуків, Василь Сторожів, Ясько Ткач, Федір Ткачук, Михайло Тригуб, Федір Трунячок, Петро Федчишин, Михайло Химій, Григір Чапраник, Петро Чубанюк, Петро Юрків, Михайло Якубів, Лавро Яськів.
Піші селяни, це коли панщина відроблялася без власного живого інвентаря, літо – 1, зима – 1, всього – 43
Андрійчиха, Тимко Бабій, Петро Беднарчук, Якуб Бертчишин, Василь Блискун, Семен Вегерук, Яцько на Глиниску, Федір Гоцуляк, Грайгрин, Федір Гуменний, Іван Гумлів, Михайло Демків, Семко Демчук, Степан Демчук, Матвій Жолнірик, Андрій Ілін, Семен Ільків, Данило Когутяк, Іван Коробчук, Юрій Коробчук, Ксенька вдова, Стефан Кузмініцкий, Михайло Леськів, Іван Любомирний, Казько Мазур, Михайло Мазурик, Олекса Максимів, Михайло Мандрин, Іван Микитин, Яцько Микитин, Іван Пастух, Степан Пристара, Іваниха Рівна, Гринь Різничок, Григір Сенішин, Іван Смуків зять, Іван Стардзин, Лесь Сторожів, Івась Трунячок, Петро Хромий, Яцько Череватий, Петро Чокій, Микола Шутяків,
Селяни, які орендували землю – 6
Михайло Батарабів, Тимофій Бикалюк, Федір Головатого, Івась Калигвін, Іван Луцьків зять, Олекса Павлів.
Селяни, які працювали у пана – 4
Тимко Гуменний – працював при дворі у пана, Федір Хорт – панський польовий, Гринько Регела – панський пасічник, Ігнатко Кравець у пана не працював тому, що був калікою.
Чиншові селяни, які платили пану оброк грошима із будинку чи землі – 8
Ільяш – війт, платив пану – 16 злотих; Івась Пісний – ткач, платив пану – 11 злотих; Григорій Смучок – 32 злотих; Петро Війт – 40 злотих; Степан Швець – 10 злотих; Савка Хоркавого – 16 злотих; Александер Кушнір – 16 злотих; Олекса Каритнік – 16 злотих.
Польська шляхта, яка проживала в селі і платила чинш – 12.
Єжи Дунскі та його син Еліаш Дунскі платили разом – 80 злотих; Василь Корецкі чи Димінскі; Іляш Корецкі; Павло Корецкі; Ільницкі; Кайдановскі; Матковскі; Подгорецкі; Росцінскі; Рудковскі; Стратинські платили кожен по – 24 злотих; Ян Корецкий платив – 10 злотих.
(AGAD, ASK, LVI, №273, f.70-72)

1765 р.
Згідно люстрації Скальського староства встановлено, що село Летава знаходиться в полях, в добрій милі від містечка Скала. Ні лісу, ні ставу, що їй належить, там немає, тому, що потічок витікає з криничок і тече посеред села. Річний прибуток взятий із інвентарного опису села становив – 555 польських злотих, 19 грошів.
(AGAD, ASK, XLVI, №11, f.4v.)

23 березня 1769 р.
Кам'янецьким офіціалогом Іоаном Громницьким надано дозвіл на будівництво нової дерев'яної церкви в селі Летава.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

1768 р. – 1774 р. Перша російсько-турецька війна. 9 вересня 1769 р. російська армія розбила 12-и тисячне турецьке військо і взяла фортецю Хотин. Уцілілі турецькі загони відступили і командуючий російськими військами князь Голіцин Олександр Михайлович сформував особливий загін під командуванням генерала Ельмпта Івана Карловича для їх переслідування. Сам же Голіцин внаслідок недостачі фуражу для коней і труднощами підвозу продовольства вирішив з армією відступити із Хотина на лівий берег Дністра. В результаті чого 13 вересня частини російської армії виступили в бік міст Смотрича і Кам’янець-Подільського й 16 вересня прибули у містечко Черче. Імператриця Катерина ІІ була незадоволена діями Голіцина і відкликала його в Санкт-Петербург, а новим головнокомандувачем російської армії призначила графа Румянцева Петра Олександровича, який 18 вересня прибув в розташування армії. Після об’їзду головнокомандувача, військам було наказано квартируватися на околицях села Тинна. 29 вересня 1-й Гренадерський полк у 8-ми ротному складі вийшов із містечка Черче і 30 вересня розмістився в селі Летава. Тим часом зайнявши Молдавію бойові дії призупинилися і військам було наказано з 1-го листопада розташуватися на зимових квартирах. Згідно цього наказу 1-й Гренадерський полк 2-го листопада виступив із Летави та побатальйонно розквартирувався в містечках Городок і Бубнівка.
30 вересня – 2 листопада 1769 р.
Під час першої русько-турецької війни в Летаві розміщувався 1-й Гренадерський полк російської царської армії.
(В.К. Кудравскій "Исторія лейбъ-гвардіи Гренадерськаго полка" 1906 г. С-Петербург, том І, глава VI, стр.148)

28 жовтня 1772 р.
Побудована нова дерев'яна церква та освячена протонотарієм Антонієм Онуфрієвичем.

1773 р. – 1801 р.
Священиком у селі Летава був Іоан Григориев Ільяшевич 1749 р.н. - рукоположений (висвячений) по презентації Скальського старости Шимона Тарло - сина Адама Тарло.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)
(«Исповедные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1801 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 6795, частина 1, сторінка 231, м. Хмельницький, 1801 р.)

1789 р.
Власником землі села Летава був Флоріан Тарло, внук Адама Тарло, який платив податки у казну Речі Посполитої в розмірі 833 злотих.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

10 серпня 1789 р.
Згідно люстрації Скальського староства село Летава заселене на рівнині, в чистих полях над потічком званим Лятавка, що тече з криничок. В середині села є заїздна стара дерев’яна корчма, покрита соломою, а на кінці села від містечка Лянцкоруня знаходиться фільварок (маєток) із господарськими забудовами. Під фільварком є двір, де мешкає його милість пан Ґлінка, там же є господарські будівлі, досить порядні. За фільварком є ставок на якому знаходиться млинок з двома каменями. Межа села від містечка Лянцкорунь не відділена, а громада села повідала, що дідич того містечка кільканадцять років тому привласнив собі ґрунт села на сто снопів. Від села Почапинці та Кугаївці межа відзначена земляними насипами. Від села Кормильче і Кочубіїв межа села не відділена, і дідич села Кочубіїв, як та ж громада доносила, ґрунти на близько десять снопів відібрав. Від міста Збрижа, що його дідичами є спадкоємці його милості скальського старости Шимона Тарла, село є не відмежованим; найстарші люди з громади визнають, що колись за життя його милості Адама Тарла, дідича маєтку Збрижа (в його ж посесії була і Летава), від Збрижа до Летави було приєднано близько 500 снопів ґрунту. Лісу там немає ніякого. В сторону села Жабинці є три занедбаних кургани, а біля них є діброва…
(AGAD, ASK, XLVI, №14, f.10v-11v.)

1789 р.
Інвентар королівського села Летава, що лежить у Подільському воєводстві та Кам’янецькому повіті, у пожиттєвій власності, згідно привілею збереження, в четвертому доживотті у шляхетного Флоріана Тарла, зостається до тепер.
В 1789 року у посіданні (оренді) шляхетного Казимира Березовського.
Сумарний річний прибуток із села Летава
Чиншу від підданства шляхти – 722 злотих;
Чиншу від підданства – 212 злотих;
Десятини бджолиної, пнів 72 по 6 – 432 злотих;
Десятини овечої, овець 37 по 4 – 148 злотих;
Сплати від овець – 5 злотих 28 ґрошей;
Очкового – 28 злотих;
Рогового від підданства – 479 злотих;
За річний спуск ставу – 60 злотих;
Курей 138 штук по 10 – 46 злотих;
Яєць 1560 штук по 1 – 17 злотих 10 ґрошей;
Мотків 212 штук по 10 – 78 злотих 20 ґрошей – це разом 134 злотих;
Від парових 19 за дрова святечне – 19 злотих;
Від поєдинкових 36 за дрова святечне – 48 злотих;
За зимування овець від парових і поєдинкових – 74 злотих;
Святечного – 72 злотих;
Оренди корчми – 2000 злотих.
(підпис) Березовський – на суму 7686 злотих 12 ґрошей.
Парові селяни – 19 осіб.
Михайло Базараль; Гаврило Війтів; Микола Грицюків; Еліаш старий війт; Іван син Семенів; Юрко Іванишин; Іван Козмик; Собко Лавришин; Ян Мазур; Василь Маслиган; Федір Маслиган; Юрко Маслиган; Михайло Репій; Микола Савчук; Микола Семенів; Федір Труняк; Іван Федоришин; Гаврило Химій; Стефан Шутяк;
Поєдинкові селяни – 36 осіб.
Іван Байдин; Яцько Беднарчин; Шимко Войтків; Іван, війтів син; Тимко, війтів зять; Дмитро Ганушин; Михайло Герачко; Стефан Григорів; Грицючка, вдова; Петро Гупало; Іван Кіцаків; Василь Козняк; Василь Козмиків; Федір Кузмиків; Петро Леськів; Ігнатій Мазур; Стефан Мартиняк; Василь Маслій; Андрій Николів; Федір Николів; Стефан Охримів; Івась Павлів; Іван Пристаїв; Іван Регелюк; Іван Різничок; Гриць Романюк; Петро Семенів; Гринь Семків; Олекса Скрипник; Григір, Тимофійчин зять; Григір, Тимофійчин син; Прокіп Федчишин; Андрій Херкавий; Іван Чорний; Семен Шутяків; Іван, парубок;
Піші селяни – 58
Яцько Атаман; Іван Бабіїв; Дмитро Байдин; Барчучка, вдова; Андрій Блискун; Семен Блискун; Іван Боднарчук; Іван Василишин; Василь Війтів; Кирило, війтів зять; Мацько Войтків; Федір Гуменюк; Федір Гургуза; Іван Гуцулів; Гаврило Давимучка; Стефан Давимучка; Андрій Дидів; Іван Зиренко; Василь Золечаний; Федір Козмик; Гаврило Козмиків; Іван Козмиків; Тимко Козмиків; Андрій Кузнячок; Василь Кузнячок; Іван Кучарявий; Іван Ланоузкі; Матей Литвин; Стефаніцька Лубянчучка; Іван, зять Любомирних; Юрко Мазур; Ясько Мазур; Івась Матвіїв; Михайло Миколин; Андрук Михалків; Василь Михалків; Микита Москаль; Івась Нагавичка; Іван Ніколін; Микита Остапчин; Іван Охримів; Михайло Паньків; Прокіп Павлів; Василь Пристая; Кузь Пристая; Іван Решетнік; Стефан, Різного зять; Павло Сеськів; Андрух Слободян; Гаврило Слободян; Івась Трунячок; Михайло Хромий; Данило Хтомійчин; Тимко Юрків; Михайло Юрченко; Гринь Яковишин; Михайло Яцьків; Яків Яцьків.
Чиншові селяни – 8
Гринько Гончар; Михайло Кутащук; Олекса Майстер; Семен Мартинюк; Василь Мельник; Петро Смуків; Федір Ткач; Федориха, вдова.
Польська шляхта – 13
Баліцкі; Вєжбіцкі; Домінска; Залескі; Еліаш Корецкі; Ян Корецкі; Купінскі; Василій Матковскі; Ян Матковскі; Олеховскі; Равіцкі; Семеновскі; Станкевіч.
(AGAD, ASK, LVI, №273, f.88-91)

1790 р.
У селі Летава налічувалось 144 двори та 778 церковних прихожан.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

5 серпня1772 року стався перший розподіл Польщі. Представники Королівства Пруссії, Австрійської та Російської імперій підписали в Санкт-Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь території по периметру Речі Посполитої.
Під час другого поділу Польщі, затвердженого сеймом у місті Гродно в 1793 році, до Королівства Пруссія відійшла вся Великопольша та частина Мазовії. До Російської Імперії відійшли Київщина, Брацлавщина, Східна Волинь, частина Поділля та білоруські землі.
Після придушення польського визвольного повстання під проводом Тадеуша Костюшки в 1795 році, Королівство Пруссія, Австрійська та Російська імперії здійснили третій поділ, розділивши всі землі Речі Посполитої, після чого вона як держава припинила своє існування.
В результаті другого поділу Польщі територія Поділля була поділена між Австро-Угорською та Російською імперіями. Державний кордон пролягав по річці Збруч.

1795 р.
Під час другого поділу Польщі село Летава відійшло до Російської імперії і через два роки в 1795 році, імператрицею Катериною ІІ подаровано графині Літтовій – племінниці князя Григорія Потьомкіна, яка невдовзі продала маєток. Вона також була власницею сіл: Гуків, Волохи, Мар’янівка, Жабинці, Ярославка, Михайлівка.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)
Графиня Літта (при народженні Енгельгардт Катерина Василівна). Народилася в 1761 році в сім’ї смоленського дідича Василя Андрійовича Енгельгардта і Олени Олександрівни Потьомкіної, була наймолодшою із п’яти їхніх дочок. У 1776 році разом із сім’єю переїхала до Санкт-Петербурга і стала «фрейліною» імператриці Катерини ІІ. Проживала в будинку свого дядька князя Григорія Потьомкіна, користувалась його прихильністю і довгий час була його коханкою. В 1781 році вийшла заміж за графа Павла Мартиновича Скавронського. У пари народилося двоє дочок Марія 1782 р. та Катерина 1783 р. З 1784 року родина проживала в Неаполі, куди чоловік був призначений російським послом. В 1786 році на прохання князя Потьомкіна, була пожалувана у звання «статс дами». В 1793 році після смерті чоловіка повернулась в Росію. В 1796 році імператор Павло І в день своєї коронації пожалував її у «кавалерствені дами». В 1798 році вдруге виходить заміж за мальтійського кавалера на російській службі, графа Джуліо Ренато де Літта. В цьому ж році отримала орден Святого Іоанна Єрусалимського; в 1809 році орден Святої Катерини 1-го ступеня; в 1824 році отримала звання «гофмейстеріни». Померла 7 лютого 1829 року, похована в церкві Зішестя Святого Духа Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі.
23 грудня 1796 року указом російського імператора Павла І, була утворена Подільська губернія в яку входило 12 повітів, які в свою чергу поділялися на 162 волості. Місто Кам’янець-Подільський стає адміністративним центром Подільської губернії. Керівником губернії призначався губернатор, а вищою урядовою особою в губернській адміністрації був генерал-губернатор.
За адміністративно-територіальним поділом село Летава ввійшло до Лянцкорунської волості, Кам’янецького повіту, Подільської губернії, Російської імперії.

1801 р.
Під час об'єднання подільських уніатських церков, церква в селі Летава перейшла із Уніатської в Православну.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)
Священник летавської Свято-Покровської церкви Іоанн Григорович Ільяшевич склав розпис про прихожан, які відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та причастія.
Згідно з цим документом, маємо інформацію, що в селі було 107 дворів, в яких проживало 867 осіб: 424 чоловіки і 443 жінки, із них дітей віком до 16 років – 420 осіб: 190 хлопчиків і 230 дівчаток. Згадуються 94 родини, які мали прізвище: Бабій, Байда, Балан*, Барчук, Басараба, Білий, Бидинко*, Блискун, Бобровська, Бойко, Витвицький, Водницький, Войт, Волощук, Вуєчко, Ганущак, Гапяк, Глитавий, Глухий, Голянський, Гончар, Горячок, Грицюк, Гуменний, Гуменюк, Гуменючок, Гупало, Гургуца, Давимука, Коваль, Козак, Козьма, Козьмін, Комарницька, Конор, Корецький, Коробчук, Кривий, Кузняк, Кучер, Литвин, Лозенський, Лукієнчук, Маловічко, Мартинюк, Маслій, Матковський, Мики*, Митов* Михалко, Мороз, Москаль, Натолоч*, Николін, Овчар, Олійник, Охрім, Панчурачка, Пастух, Придун, Разна*, Регелюк, Резничок, Рипій, Рипійчук, Ришетник, Романючок, Руденький, Рябий, Савчук, Свирид, Семков, Сиворос, Сич, Скрипник, Сліпий, Стрельбицький, Тендеровський, Тимков, Ткач, Тригуб, Труняк, Харкавлюк, Хромий, Цісар, Чорний, Чубатій, Чубатюк, Чупрунячка, Швець, Шутяк, Юрченко, Ягольницький, Яцурина та ще 30 сімей, прізвище яких не вказано.
Найбільш чисельними були родини Кузняків та Стрельбіцких, які налічували разом із дітьми 30 та 28 осіб. Великою також була родина Грицюків 20 осіб. Найстаршими жителем села були: дворянин Ілля Іванович Корецький та селянка Анастасія Грицюк, яким на той час було по 80 років. Серед найстаріших жителів села були Прокопій Чубатій 76 років та Яков Михайлович Мики 74 роки.
Із православних дворян, які проживали в селі, до церковного приходу входили дворянські родини Стрельбицьких: Федор Петрович з дружиною та сімома дітьми, Василь Петрович з дружиною та трьома дітьми, Прокопій Іванович з дружиною та двома дітьми, Федор Георгійович з дружиною та дочкою, його мати Пелагія Іванівна із п’ятьма дітьми; Корецьких: Ілля Іванович, його син Михайло Іванович з дружиною та дітьми, а також невістки Ганна Михайлівна з дочками та Марія Григорівна із сином. Також до церковного приходу входили дворяни: Витвіцький Іоанн Іоаннов з дужиною та сином, Водницький Іоанн з дружиною та дітьми, Лозенський Григорій Іванович з дружиною, Матковський Михайло Васильович з дружиною, Тендеровський Іоанн Дем’янович з дружиною і сином, Бобровські Ганна Іллівна та Зіновія Михайлівна із дітьми, Комарницька Анастасія Василівна. Дворянин Голянський Михайло Іванович та його дружина Марія Іванівна в данних документих значилися як селяни.
Також тут вказується, що у деяких селян, а саме Іоанна Матвійовича Байди, Андрія Георгійовича Грицюка, Івана Федоровича Решетника, Андрія Григоровича Семкова були наймані робітники, що підкреслює їхній заможній статус.
(«Исповедные росписи по церквям Каменецкого уезда за 1801 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 6795, частина 1, сторінка 419-449, м. Хмельницький, 1801 р.)

1802 р. – 1818 р.
Священником у селі був Порфирій Михайлевич.
(«Исповедные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1819 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 7059, сторінка 978-1015, м. Хмельницький, 1819 р.)

1811 р.
В селі налічувалось 181 господарство.

1819 р.
Священником летавської Покровської церкви був Антоній Васильович Венгрженовський, дяком – Михайло Іванович Мединдський, які склали розпис про прихожан церковного приходу, що відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та причастя.
Згідно з цього розпису, маємо інформацію, що в селі було 103 двори, в яких проживало 867 осіб: 415 чоловіків і 452 жінки, із них дітей віком до 16 років – 386 осіб: 177 хлопчиків і 209 дівчаток. Згадується 91 родина, яка мала прізвище: Бабійчук, Баб’як, Байда, Байдюк, Барчук, Беднарчук, Безвушко, Березовський, Бесараба, Білий, Блискун, Бобровська, Бойчук, Бурдельний, Витвицький, Виховалиць*, Водницька, Войтов, Волощук, Вуєчко, Ганущак, Голянський, Горобец, Горошко, Горячок, Грицюк, Гуменючок, Давимука*, Зінота*, Зубиха, Іляницький, Калуцький, Козьмін, Конир*, Коробчук, Краснопольський, Кривий, Кривохижий, Кузьняк, Кучер, Лановский, Лисянський, Литвинко, Лукієнчук, Майдик, Маловічко, Марковська, Мартинюк, Маслій, Мельник, Михальчук, Мороз, Москалик, Натолочний*, Нікітін*, Николін, Овчар, Олійник, Охрім, Панчурок, Помиєяпко, Прилежний, Пристайн, Растецька*, Регилючок, Ризничок, Ришетник, Рипійчук, Романючок, Руденький, Рябий, Савчук, Семенюк, Сиворос, Скрипник, Стрельбицький, Тимкова, Ткач, Труняк, Тютюник, Улановський, Фидорчук, Харковлюк, Циган, Чорній, Чубатюк, Штик, Шутяк, Юрченков, Ягольницький, Яцков.
В порівнянні із церковним розписом 1801 року, в селі появилися нові прізвища: Бабійчук, Баб’як, Байдюк, Беднарчук, Безвушко, Бойчук, Бурдельний, Виховалиць*, Войтов, Горобец, Горошко, Зинота*, Зубиха, Калуцький, Кривохижий, Лановський, Литвинко, Майдик, Мельник, Михальчук, Москалик, Натолочний, Нікітін, Овчаров, Помиєяпко, Прилежний, Пристайн, Ришитников, Семенів, Семенюк, Тютюник, Улановський, Фидорчук, Циган, Штик, Яцков.
Натомість не значаться прізвища: Бабій, Балан*, Бидинко, Бойко, Войт, Гапяк, Глитавий, Глухий, Гончар, Гуменний, Гупало, Гургуца, Коваль, Козак, Козьма, Кушнярка, Литвин, Мики*, Миков*, Михалко, Москаль, Натолоч*, Пастух, Придун, Разна*, Свирид, Семков, Сич, Сліпий, Тимков, Тригуб, Цісар, Чубатій, Чупрунячка, Швець, Яцурина.
Найбільш чисельною була родина Шутяків, яка налічувала разом із дітьми 30 осіб. Великими були родини Барчуків та Горячків, які налічували по 23 особи. Найстаршим жителем села був Гаврило Федорович Кривохижий, якому на той час було 77 років. Серед найстаріших жителів села також були: Труняк Марія – 76 років та Охрім Яків Михайлович – 74 роки.
Із православних дворян, які проживали в селі, до церковного приходу входила дворянська родина Стрельбицьких: Прокопій Васильович з дружиною та сином, Йосип Георгійович з дружиною та чотирма дітьми, Петро Георгійович з дружиною та дочкою, Афанасій Васильович та Іван Георгійович, які були не одружені. Племінник колишнього орендаря летавської землі Казимира Березовського – Михайло Якович Березовський з дружиною та п’ятьма дітьми. Також до церковного приходу входили дворяни: Витвицький Ілля Федорович з дружиною та дітьми; Голянський Михайло Іванович з дружиною та дітьми; Краснопольський Андрій Георгійович із сином, дружиною та її братом Корецьким Михайлом Миколайовичем; Лисянський Григорій Васильович з дружиною та дітьми; Іляницький Іван Миколайович з дружиною; та дворянки: Водницька Агафія Василівна з дітьми, Бобровська Агафія Михайлівна, Марковська Ганна Іванівна, Растецька Параскева Прокопівна.
До летавського церковного приходу було приписано і село Слободка, яке пізніше стало називатися Ружа. У ньому було 20 дворів і проживало 142 особи, із них: 79 чоловіків і 63 жінки. Більше століття село Ружа тісно перепліталося родинними зв’язками із селом Летава.
(«Исповедные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1819 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 7059, сторінка 978-1015, м. Хмельницький, 1819 р.)

1820 р.
Село Летава належало Войцеху Грабовському, в якого працювало – 353 селянина чоловічої статті.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

1820-ті роки.
Власником маєтку в селі Лятава стає родина Дружбацьких, яка майже сто років володіла цим маєтком (до 1918 р.).
Рід Дружбацьких:
Пьотр Дружбацький був одружений на Катерині Цецерській. У них було двоє дітей: дочка Маріана та син Міхал.
Дружбацький Міхал Пьотровіч 1725 р.н. похрещений в церкві Лічковського. В 1767 році був віце-правителем Летичівського двору; в 1769 р. судовим приставом; в 1779 р. міським писарем; в 1769 городничим в м. Брацлаві. Був одружений на Анні Чайковській, з Летичівського повіту, яка народила йому сина – Йоахіма.
Дружбацький Йоахім Міхалович, в 1788 році був земельним регентом в Летичеві, в 1796 році придбав у панів Любомирських маєток в селі Зверхівці (біля м. Сатанова). Його дружиною була Розалія Червінська і у них було двоє синів: Францішек і Карол.
Дружбацький Франц Йоахімович 1791 р.н., народився в с. Вонхові, одружився на Катерині Ковнацькій. У них було двоє дітей: Йозеф 1826 р.н., народився в с. Скотиняни (зараз село Клинове біля м. Сатанова) та Меланія 1829 р.н. народилась в с. Лятава.
Дружбацький Карол Йоахімович 1793 р.н., народився в м. Сатанові, одружився на Елізабеті Крушельницькій. У них було четверо дітей: син Мауріцій та дочки Маріана, Йозефа та Емілія. Помер 22 лютого 1851 року.
Дружбацький Мауріцій (Маврикій) Карлович 21.09.1826 р.н., народився в с. Лятава, власник маєтку в селі Лятава, дворянин, кандидат в мирові посередники від Кам’янецького повіту, Подільської губернії. Був одружений на Меланії Францівні Дружбацькій та мав дочку Ганну. Активний учасник Польського повстання 1863-1864 р.р. Страчений 29.11.1863 року у Києві.
Дружбацька Ганна Маврикіївна, народилася в с. Лятава, дворянка, була поміщицею та власницею маєтку в селі до 1918 року, потім емігрувала за кордон.
(Adam Boniecki «Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich» 1902 р. Варшава, ч.1, том V, ст.45)

13 липня 1821 р. – 10 березня 1822 р.
Період розгляду справи про вбивство шляхтича Матвія Гурського, тіло якого після сварки з поміщиком Дружбацьким знайшли в ставку містечка Лянцкоруня, Подільської губернії.
(РГИА. Российский Государственный исторический архив г. Санкт-Петербург, 1821 г., фонд 1151, опись 1, документ 167). (Фонд 1398, опись 1, документ 1944)

12 серпня 1834 р.
Цього дня слухалась справа Подільського губернського правління про висилку в Австрійську імперію біглого австрійського солдата Романа Гуляка, який прийняв російське підданство і поселився в селі Лятава в маєтку поміщика Карла Дружбацького.
(ЦДІАК України м. Київ, 1834 р. фонд 442, опис 1, т.2, справа 1576, 10 арк.)

13 червня 1837 р.
В Збризькому римо-католицькому приходському костелі відбулося вінчання селянина вдівця Ґабріеля Хлипи, 42 роки із містечка Збриж та вдови Катерини Духів, 40 років із села Летави. Батьки молодого: селяни Шимон та Маґдалена Хлипи, батьки молодої: Станіслав та Тереса Духів. Свідки: селянин Мацей Якубишин та селянка Маріанна Зиманів.
(ДАЖО, ф.187, оп.51, спр.145, арк.227-253)
(Сайт: Літопис Скали. http://litopys-skaly.blogspot.com/2021/09/1837.html)

1841 р.
Із опису Кам’янецького повіту було встановлено, що кількість населення в селі Лятава становила – 520 осіб чоловічої статті та 524 особи жіночої статті. Власниками землі в селі були поміщики: Вашіовський (можливо Вацовський - поміщик із Збрижа), Грабовський та інші.
(ЦДІАК України м. Київ, 1841 р. фонд 442, опис 791-а, справа 28, сторінка 59)

13 травня 1843 р.
Священником летавської Свято-Покровської православної церкви був Миколай Іоанов Левинський, дяком Іоан Матвійович Доманішевський, які склали відомість про прихожан церковного приходу, що відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та причастя.
Згідно з цими відомостями, маємо інформацію, що в селі було 125 дворів, в яких проживало 1055 осіб: 513 чоловіків і 542 жінки, із них дітей віком до 16 років – 455 осіб: 215 хлопчиків і 240 дівчаток. Згадуються 104 родини, які мали прізвище: Алексєєв, Бабій, Баб’як, Байдюк, Барчук, Безвушко, Безпалько, Бесараба, Білий, Білоус, Блискун, Бойчук, Бучківський, Везляк, Войтов, Волощук, Вуєчка, Гаврилюк, Глитавий, Гургуц, Горошко, Горячок, Грабовецький, Грицюк, Гуменюк, Дворецький, Димчук, Дубов, Зварич, Зубик, Іванов, Йосипчук, Калинський, Калуцький, Ковальченко, Козьмін, Кокра, Коробчук, Краснопольський, Крутачок, Кузь, Кузьняк, Кухар, Кучер, Кушнір, Лашберчук*, Литвин, Лочинська, Лорченкова, Лукинчук, Майданюк, Маловічко, Маркатюк, Мартинюк, Марчин, Маслій, Мельник, Муляр, Нагурний, Николін, Новицький, Олійник, Охрім, Палагнина, Панчурик, Петровський, Пиріжок, Подвисоцький, Регилюк, Ризничок, Ришетник, Рогазинський, Романюк, Рипій, Руденький, Рябий, Савчук, Сименева, Скрипник, Скула, Слупський, Сомик, Стрельбицький, Татарчук, Тихий, Титяник, Ткач, Томчишин, Труняк, Фидирцив, Філяр, Фнепоть, Феростяк, Харковлюк, Хідин, Цісар, Чинник, Чорній, Чубатюк, Шутяк, Юрченков, Ягольницький, Якимов, Яцков.
В порівнянні із церковним розписом 1819 року в селі появилися нові прізвища: Алексєєв, Безпалько, Білоус, Бучківський, Везляк, Гаврилюк, Глитавий, Горгуц, Дворецький, Димчук, Дубов, Зварич, Зубик, Іванов, Йосипчук, Ковальченко, Кокра, Крутачок, Кузь, Кухар, Кушнір, Лашберчук, Лорченкова, Майданюк, Маркатюк, Марчин, Муляр, Нагурний, Палагнин, Пиріжок, Скула, Сомик, Татарчук, Тихий, Титяник, Томчишин, Фидирцев, Філяр, Фнепоть, Форостяк, Хідин, Цісар, Чинник, Якимов.
Натомість у відомостях не значаться прізвища: Беднарчук, Бурдельний, Виховалиць, Горобец, Давимука, Зінота, Конир, Кривий, Кривохижий, Лановський, Майдик, Михальчук, Мороз, Москалик, Натолочний, Нікітін, Овчар, Помиєяпко, Прилежний, Пристайн, Сиворос, Тютюнник, Улановський, Циган, Штик.
Найбільш чисельною була родина Чорніїв, яка налічувала разом із дітьми 40 осіб. Великими були родини Масліїв та Шутяків, які налічували по 38 осіб. Найстаршим жителем села був Стефан Георгійович Іванов, якому на той час було – 79 років. Серед найстарших жителів села також були: Кузняк Василь Васильович – 74 роки та Войтова Ганна Федорівна – 72 роки.
Із православних дворян до церковного приходу входили: Стрельбицький Афанасій Васильович; Стрельбицький Йосиф Григорович з дружиною та дітьми; Стрельбицький Петро Григорович з дружиною та дітьми; Грабовецький Лука Павлович з дружиною та сестрою; Слупський Антоній Іванович з дружиною та дочкою; Лочинська Ганна Іванівна з дітьми; дружина відставного поручика Новицького Антонія – Марія Іванівна з дітьми; дружина дворянина Подвисоцького Тадеуша Домініковича – Марія Григорівна з дітьми; дружина дворянина Петровського Венедікта Івановича з дочкою. Однодворці: Краснопольський Іван Андрійович з братом Василем та сестрами і дружина однодворця Рогазинського Матвія Івановича – Ірина Миколаївна з дочками.
Крім цього у відомостях значиться 20 осіб римо-католицького віросповідання, які проживали у селі, але відносилися до Збризького приходського костелу. Це в основному польська знать, але були і селяни, як наприклад родина Зубиків.
Серед військових, які проживали у селі, ми бачимо дворянина: відставного поручика Антонія Новицького, а також селян: відставного унтер-офіцера Василя Яковича Алексєєва; відставних солдат: Дмитра Івановича Глитавого, Стефана Івановича Маркатюка, Семена Григоровича Рипійчука та Григорія Семеновича Шутяка. Серед рекруток, чоловіки яких знаходились на військовій службі, в селі проживали: Юстина Йосипівна Стрельбицька, дружина конодворца Миколая Бризицького, забраного на військову службу в 1841 році; Марія Григорівна Зубик, дружина Лаврентія Зубика, забраного на військову службу в 1823 році; Матрона Іванівна Пиріжок, дружина Григорія Пиріжка, забраного на військову службу в 1837 році; Марія Іванівна Титяник, дружина Романа Титяника, забраного на військову службу в 1835 році; Ірина Онуфріївна Шутяк, дружина Прокопа Шутяка, забраного на військову службу в 1831 році.
Також у відомостях вказується про біглих селян-кріпаків, які тікали від своїх поміщиків і довгий час переховувалися. Це були Кузь Андрій Онуфрійович, Чубатюк Соломонія Онуфріївна та Іван Васильович – зять Софії Яківни Палагниної.
До летавського церковного приходу було приписано і село Ружа, в якому було 29 дворів і проживало 214 осіб, із них 118 чоловіків і 96 жінок.
(«Исповедные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1843 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 7652, сторінка 1823-1860, м. Хмельницький, 1843 р.)

1843 р.
Війтом (старостою) у селі Летава був Василь Стрільбицький (Стржельбицький), який народився 23.12.1780 р.н., в селі Летава, його дружиною була Соломія Лобецька 1791 р.н. У них було двоє синів: Іоан 20.06.1812 р.н., та Миколай 06.12.1814 р.н.
28.09.1843 року Іоан Стржельбицький одружився на Клементіні Гонцелет 1811 р.н. – дочці покійного полковника французького війська Іоана Гонцелета і Марії Леспагноль. 03.12.1845 р. у них народився син Франциск-Ксаверій, а 15.10.1847 р. син Клементій.
13.08.1848 року Миколай Стржельбицький одружився на Кароліні Ацберлелофер 1809 р.н. У них народилося три сина: Адольф-Болеслав 12.04.1852 р.н., Владислав 02.02.1854 р.н. та Леонтій 05.08.1855 р.н.
Рід Стржельбицьких:
Стржельбицький Міхаіл.
Стржельбицький Павел Міхаілович – був власником маєтку із селянами в селі Стржельбиці, Перемишльської землі. В 1725 році подарував цей маєток пану Ярошинському.
Стржельбицький Пьотр Павлович – в 1740 році придбав маєток із селянами і частину села Сопин (Вінницька область). Його дружиною була Агата Стржельбицька, у них було четверо синів Федір, Василь, Георгій та Іван.
Стржельбицький Федор Прьотрович – в 1775 році разом із братами Василем, Георгієм та Іваном, продали спадковий маєток і частину села Сопин дворянину Янкевичу. Його дружиною була Анна Стржельбицька, у них було п’ятеро дітей: Яков, Пьотр, Грегор, Василь і Міхал.
Стржельбицький Василь Федорович – в 1843 році був війтом в селі Летава.
(Львівська наукова бібліотека ім.В.Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Ф.141. Олександр Чоловський «Materialy rodzinno-majatkowe Strzelbickih 1700-1908 р. ст.32; 38)

1844 р. – 1850 р.
Власником частини села Лятава був поміщик Едуард Якович Мечніковський. Згідно інвентарної виписки 1845 – 1850 р., у нього було кріпосних селян: чоловічої статі – 39, а по факту 45; жіночої статті 35, по факту – 44; в тому числі робочих чоловіків – 29, жінок – 24; господарств тяглих – 2; піших або полутяглих – 12; городників – 1; бобилів – 0; дворових людей – 0; дворових, які знаходились на оброку – 0. Із загальної кількості, в маєтку було 130, 7/12 десятин землі. У селян знаходилось: присадибної і городньої – 9 десятин; орної землі – 53 десятини; сінокісної – 0. (Тяглі селяни - категорія селян, які відбували панщину, обробляючи панську землю своєю тягловою худобою (кіньми, волами) й сільськогосподарським знаряддям. Бобиль – бідна, бездомна, безсімейна людина. Дворові люди, че́лядь — кріпаки, яких їхні пани використовували як домашню прислугу. Десятина землі – одиниця площі, яка дорівнювала – 10 925 м², тобто 1,0925 га.
(Державний архів Хмельницької області. Ф.241. - оп.1. - спр.403)

16 вересня 1844 р.
Селяни с. Лятава, Кам’янецького повіту, Подільської губернії підпалили 3 скирти соломи у маєтку поміщика Едуарда Мечніковського.
(«Селянський рух на Україні 1826-1849 р.р.» збірник документів Київ, 1985 р. ст.412)
(ЦДІАК України м. Київ, 1844 р. фонд 442, опис 1, справа 5860, сторінка 76-81)

30 липня 1847 р.
Указом Подільських дворянських депутатських зборів №2658, шляхетний рід Дружбацьких внесено в дворянську родословну книгу.
Дружбацький Франц з дітьми: Іосифом-Калясантієм-Цезарієм і Меланією.
Дружбацький Карл з дітьми: Маврикієм-Януарієм і Маріанною, Юзефа-Маріанна-Анна і Емілія-Юліана - діти Іоахима-Михайла-Ігнатія Михайлова.
("Список дворян, внессенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии", 1897 г. Каменец-Подольский, ч. 1, ст. 30)

10 лютого 1848 р.
Указом Подільських дворянських депутатських зборів №3561, поміщика Заленського Владислава-Адольфа - сина Еразма Іванова, внесено в дворянську родословну книгу.
("Список дворян, внессенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии", 1897 г. Каменец-Подольский, ч. 2, ст. 125)

1848 р.
У селі біля церкви побудовано дзвіницю.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

22 грудня 1850 р.
Із рапорта Кам’янецького земського справника стало відомо, що в маєток села Лятави, поміщика Карла Дружбацького, повернувся один кріпосний селянин (прізвище не вказано), який утік із села і перебував у бігах.
(ЦДІАК України м. Київ, 1850 р. фонд 442, опис 547, справа 35, сторінки 36-38)

22 лютого 1851 р.
У метриці про померлих Збризького римо-католицького приходського костелу є запис про те, що в селі Летава на 56 році життя помер поміщик дворянин Кароль Дружбацький від хвороби Плуц. Його законна дружина Єлізавета Крушельницька померла раніше. Відносився померлий до цього ж приходу і залишив після себе сина Маврікія і дочку Марію. Його тіло ксьондз Каноник Мєлікавич двадцять четвертого лютого, поховав на громадському цвинтарі.
(«Кории метрик о умерших в Збрижзком приходе в 1851 году», Державний архів Хмельницької області, фонд 17, опись 1, справа 123, сторінка 4, м. Хмельницький, 1851 р.)

22 вересня 1851 р.
Із рапорта Кам’янецького земського справника стало відомо, що в маєток села Лятави при дії інвентарних правил на протязі травневої третини поточного року, повернувся один кріпосний селянин (прізвище не вказано), який перебував у бігах.
(ЦДІАК України м. Київ, 1850 р. фонд 442, опис 547, справа 35, сторінки 101-102)

1851 р.
У селі Лятава стався бунт селян у маєтку Дружбацького.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

27 березня 1856 р. – 26 лютого 1858 р.
В березні місяці орендар землі поміщика Мечніковського, дворянин Кульчицький, взяв до себе в слуги 13-ти річну дівчину Ірину – дочку Пантелеймона Байдюка. Через жорстоке поводження із нею дружини Кульчицького, Ірина втекла додому. Кульчицький в свою чергу неодноразово вимагав від Байдюка повернути до нього Ірину, але дружина Байдюка – Марія відмовилась це зробити. 27 березня 1856 року Кульчицький, разом із своїм сином та двома селянами Танасієм Савчуком і Степаном Харкавлюком, прибули до будинку Байдюка, вибили двері в кладову, де ховалися Марія та Ірина Байдюкові і жорстко побили їх різками, в результаті чого Марія втратила свідомість і довго хворіла.
30 березня 1856 року даний факт побиття зафіксував становий пристав 2-го стану Русаков. Для цього він викликав із міста Кам’янця городового лікаря, який оглянув Марію Байдюкову та засвідчив її стан здоров’я. Також про цей випадок Русаков доповів Кам’янецькому земському справнику, який в свою чергу про поступок дворянина Кульчицького 5 квітня 1856 року доповів Київському військовому Подільському і Волинському генерал-губернатору. За наказом губернатора Подільської губернії Степанова М.В. по даному випадку проводилась перевірка. Для цього в село Лятава було відправлено Кам’янецького предводителя дворянства та земського справника, щоб останні пересвідчили все на місці. За результатами перевірки 26 лютого 1858 року Подільський губернатор прийняв рішення: зобов’язати дружину Кульчицького не брати в прислугу кріпосних селян, а знайти для цього вільних людей. Нагляд за цим рішенням поклав на станового пристава 2-го стану.
В 1860 році Ірина Байдюк вийшла заміж за Івана Миколайовича Столяна та згідно церковних відомостей 1866 року у них було 2 дітей: Козьма – 5 років та Дмитро – 2 роки.
(ЦДІАК України м. Київ, 1856 р. фонд 442, опис 448, справа 11)

12 липня 1858 р. – 13 лютого 1860 р.
В 1844 році поміщик частини села Лятава Дружбацький, відправив на військову службу селянина Чубатюка Степана Степановича, а в 1855 році на військову службу відправив і його рідного брата Никифора. Обоє вони залишили в селі своїх дружин, проживаючих в їхній батьківській хаті. Після смерті батьків Чубатюків, поміщик Дружбацький виселив жінок із свекрової хати і вселив туди людину, яка відробляла у нього барщину. В 1857 році рядовий Костромського піхотного полку Степан Чубатюк був безстроково відпущений із армії та повернувся в Летаву. Він попросив поміщика Дружбацького повернути йому батьківську хату, яка належить йому за спадщиною, і навіть готовий був, як вільний селянин платити йому чинш, але останній відмовився. Після цього Чубатюк поскаржився на Дружбацького становому приставу Русакову, але той залишив скаргу без розгляду. В квітні 1858 року Чубатюк подав скаргу в Кам’янецький Земський суд та начальнику Подільської Губернії, але кругом отримував відмову. 12 липня 1858 року Чубатюк як неграмотний через дворянина Власія Ортимонова подає прохання Київському військовому Подільському і Волинському генерал-губернатору і 13 лютого 1860 року отримує відповідь в якій йому відмовлено у правах на батьківський будинок, в зв’язку із тим, що будинок батьки Чубатюка побудували на поміщицькій землі і за поміщицькі будівельні матеріали.
(ЦДІАК України м. Київ, 1858 р. – 1860 р. фонд 442, опис 449, справа 35)

11 лютого 1860 р.
В Збризькому римсько-католицькому приходському костелі відбулося вінчання поміщика із Летави 31 річного дворянина Владислава Еразмовича Заленського та 18 річної дворянки Філіпіни Мечниковської із Збрижа. У храмі були присутні батьки молодого: благородні Еразм та Людвіка Трептавська Заленські; батьки молодої: благородні Едвард та Горонісія Тальська Мечниковські, свідки: благородні Владислав та Вацлав Чарнецькі та інші.
(ДАЖО, ф.178, оп.52, спр.195, арк.354-372зв)
(Сайт: Літопис Скали. http://litopys-skaly.blogspot.com/2021/09/1860.html)
19 лютого (3 березня) 1861 року в Санкт-Петербурзі російський імператор Олександр II підписав Маніфест про відміну кріпосного права і «Положення про селян, що виходять із кріпосної залежності», яке складалося із 17 законодавчих актів.
За умовами цих актів селяни отримували особисту свободу і право вільно розпоряджатися своїм майном, поміщики зберігали власність на всі землі, які їм належали, але зобов’язані були надати в постійне користування селянам присадибну землю, польовий наділ та інші угіддя. Присадибну ділянку селянин мав право викупити будь-коли. Викуп надільного землеволодіння здійснювався тільки з дозволу поміщика. За отриману землю селяни, як і раніше, зобов’язані були виконувати панщину чи платити оброк і не мали права відмовлятися від неї протягом 9-ти років. Розміри селянського наділу та повинностей фіксувалися в уставних грамотах 1861 р., що складалися на кожний поміщицький маєток і перевірялися мировими посередниками. До викупу земель селяни вважалися тимчасово-зобов’язаними, після укладення угоди про викуп селянами-власниками. Колишні кріпаки отримували низку громадянських прав: право купувати у приватну власність нерухоме майно, займатися торгівлею та іншими промислами, будувати фабрики, відкривати торгівлю та ремісничі заклади, брати підряди, укладати угоди, записуватися до купецьких гільдій, самостійно вирішувати свої господарські та родинні справи, збиратися на мирські (сільські) збори для розв’язання місцевих питань, обирати органи селянського само-управління; сільського старосту та збирачів податків, волосних старшин і волосний суд.

6 травня 1861 р.
Подільський губернатор Брауншвейг Р.І. доповів військовому міністру Сухозанету М.О., що у селах Лісоводи, Лятава, Підпилип’я, Салуга, Жабенці та Ніверка Кам’янецького повіту, були встановлені випадки непокори селян владі та ухилення від виконання повинностей. В зв’язку із чим командиру Севського піхотного полку було надано наказ про розквартирування в цих селах військ для взаємодії з місцевою поліцією приведення селян до покори і для охорони громадського порядку. В село Лісоводи направлена 1-ша рота 2-го батальйону, що розташовувалась в містечку Купині. В села Лятаву, Жабенці та Ніверку 1-ша рота 1-го батальйону, що розташовувалась в містечку Смотричі та місті Кам’янці.
(«Селянський рух на Україні 1850-1861 р.р.» збірник документів Київ, 1988 р. ст.273, 406)
(ЦДІАК України м. Київ, 1861 р. фонд 442, опис 300, справа 23, сторінка 1, 3)

1862 р.
В липні 152 селянських господарств Дружбацького отримали 94 десятин присадибної землі і 576 десятин поля.
16 селянських дворів Заленського отримали 11 десятин присадибної землі і 52 десятин поля.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

3 листопада 1862 р. – 26 липня 1864 р.
В цей час тимчасово-зобов'язані селяни проводили викуп земельних ділянок в селі Лятава у маєтку поміщика Заленського Владислава Еразмовича.
(РГИА. Российский Государственный исторический архив г. Санкт-Петербург, 1862 г., фонд 577, опись 29, документ 598)

7 грудня 1862 р. – 16 листопада 1863 р.
В цей час тимчасово-зобов'язані селяни проводили викуп земельних ділянок частини села Лятави у маєтку поміщика Дружбацького Маврікія Карловича.
(РГИА. Российский Государственный исторический архив г. Санкт-Петербург, 1862 г., фонд 577, опись 29, документ 587)

1863 р. – 1864 р. 10 (22) січня 1863 року у Варшаві розпочалося польське національне повстання проти Російської імперії, яке охопило землі Королівства Польського, Литви, Білорусі і частини Правобережної України та було направлене на відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року. Повстання було кероване політичними угрупуваннями: «білих» та «червоних», його найвищим органом був Національний уряд. Збройні конфлікти повстанців мали характер партизанської війни в ході якої було здійснено близько 1200 сутичок між повстанцями і російськими військами. Під час таких сутичок було убито від 10 до 15 тисяч повстанців і від 20 до 25 тисяч поранено. Російський уряд жорстоко розправився з повстанцями: сотні учасників було страчено, десятки тисяч засуджено та вислано до Сибіру або віддано до армії, а їхнє майно конфісковано. Повстання закінчилось 06 (18) червня 1864 року поразкою повстанців, ліквідацією решток автономії Королівства Польського і активізації антипольської політики російської влади.
Активним учасником польського повстання був поміщик села Летава – Маврикій Дружбацький 21.09.1826 р.н., уродженець села Летава, поляк за національністю, дворянин, кандидат в мирові посередники Кам’янецького повіту, Подільської губернії, один із членів підпільної організації житомирського відділення. 24 липня 1863 року в Житомирі, під час переправи через річку Тетерів був заарештований російськими властями. При обшуку в нього виявили таємні документи і печатки Національного уряду, які вивели на слід підпілля. 29.11.1863 року в укріплені Косий капонір Київської фортеці Дружбацький М.К., разом із іншими повстанцями був розстріляний російськими царськими властями.
(Вероніка Соболєва «Польское патриотическое движение. Восстание 1863 года и Житомир», 10.10.2011 р.)

6 серпня 1863 р.
За участь у польському повстанні маєток поміщика Маврикія Дружбацького конфісковано в державну казну. Із перепису конфіскованого майна встановлено, що в маєтку було землі загальною площею – 1556 десятин 829 сажень. Із них: наділеної селянам – 670 десятин 1637 сажень; залишеної при маєтку за наділом селян: садибної – 31 десятина 2264 сажень; польової – 853 десятини 1729 сажень. Будівлі, які належали маєтку: два житлові дерев’яні одно етажні будинки, два флігеля, два кам’яних погреба, цегляна кузня, цегляний будинок в саду, цегляна клуня (стодола), сарай з молотильною машиною, цегляна конюшня, три хліва для худоби, одна дерев’яна комора, а друга кам’яна в чотири поверхи, цегляна вівчарня, дві стайні для карети і коней, і кам’яний фундамент під новий будинок. Також до маєтку належало по оброку: 18 оброчних садиб, корчма, сарай для вичинки цегли, два млина і чотири фруктових сади. Річний дохід з маєтку в 1863 році складав – 2680 руб. 8 коп.; із них, із землі – 2254 руб. 8 коп., із оброчних статей – 426 руб. Кількість належної за селянський наділ викупної позики складала – 31 768 руб. 67 коп. Ці гроші були направлені на погашення боргів маєтку, по яким було пред’явлено приватних і державних позовів на суму – 34 732 руб. Так серед тих, хто подавав цивільні позови на майно були: поміщик Червінський на суму – 6000 руб., в позові відмовлено; поміщик Розенберг на суму 1000 руб., поміщик Чайковський на суму 3000 руб., в позові відмовлено та поміщик Бржиський на суму 4500 руб.
Для вирішення майнових спорів державними органами тодішньої влади, через газету «Санкт-Петербурзькі сенатські об’яви» 15, 19 та 22 серпня 1868 року викликалися співвласники маєтку Дружбацького. Але останні на виклики не з’являлися. Також органами влади викликалися кредитори Летавського маєтку, про що в газетах: «Губернські відомості» №29 від 17 липня 1865 року, «Московські відомості» №162 в 1865 році та «Санкт-Петербурзькі сенатські об’яви» 19, 22 та 26 серпня 1868 року були надруковані відповідні об’яви, крім російської також на французькій та німецькій мовах.
(«Ведомость конфискованных по мятежу 1864 года имений в Подольской губернии». ЦДІАК України м. Київ, 1884 р. фонд 442, опис 96, справа 279, об. 1)

14 жовтня 1863 р.
За участь у повстанні поміщика Маврикія Дружбацького звільнили від звання кандидата в мирові посередники Кам’янецького повіту, Подільської губернії.
(Газета Київський телеграф «Правительственные распоряжения и официальные известия» 05.12.1863 р.)

13 січня 1865 р.
Ухвалою Подільських дворянських депутатських зборів, дворянами залишилися Дружбацькі: Карл, Ганна і Марія-Маврикія - діти Маврикія-Януарія.
("Список дворян, внессенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии", 1897 г. Каменец-Подольский, ч. 1, ст. 30)

15 лютого 1866 р. – 17 червня 1869 р.
На протязі цього періоду сестри Маврикія Дружбацького: Марія та Емілія, а також його дружина Меланія та їхні довірені особи (адвокати), декілька разів подавали письмові прохання в різні владні інстанції, з метою повернення у їхню власність конфіскованого маєтку в селі Лятава.
Також із цих прохань відомо, що Марія Карлівна Дружбацька була незаміжньою, дворянкою та власницею частини конфіскованого маєтку.
Дружина (вдова) Маврикія Дружбацького - Меланія Францівна Дружбацька разом із дітьми проживала в м. Кам’янець-Подільському і також претендувала на частину маєтку.
(Дело по претензиям Марии, Эмилии и Мелании Дружбацких к конфискованному имению Маврикия Дружбацкого ЦДІАК України м. Київ, 1866-1869 р.р. фонд 442, опис 816, справа 71, сторінка 1-60)

3 червня 1866 р.
Священником летавської Свято-Покровської православної церкви був Миколай Іоанов Левинський, дяком – Андрій Іоанов Мещерський, які склали відомість про прихожан церковного приходу, що відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та причастя.
Згідно з цими відомостями, маємо інформацію, що в селі було 180 дворів, в яких проживало 1455 осіб: 715 чоловіків і 740 жінок, із них дітей віком до 16 років – 688 осіб: 340 хлопчиків і 328 дівчаток. Згадуються 84 родини, які мали прізвище: Антонюк, Бабій, Баб’як, Байдюк, Барчук, Безвушко, Бесараба, Білий, Блискун, Боднарчук, Бойко, Бойчук, Бучківський, Варостяк, Вівчар, Войтов, Волощук, Вуєчков, Гаврилюк, Горгуц, Горячок, Грицюк, Гулінській, Гуменюк, Дробний, Дубовий, Зварич, Зубик, Калуцький, Козьмін, Колов, Коропчук, Кузь, Кузьняк, Кухар, Кушнір, Лукінчук, Майданюк, Максимчук, Маловічко, Мартинюк, Марценюк, Маслій, Мельник, Нагурний, Настин, Олійник, Охрім, Панчурик, Паньков, Регелюк, Резничок, Решетник, Романюк, Репій, Руденький, Рябий, Савчук, Семенков, Семенюк, Скрипник, Сомик, Старожук, Стефанишин, Столяр, Татарчук, Тихий, Ткач, Ткачук, Тодоров, Труняк, Федорцев, Філер, Фнєпоть, Харкавлюк, Чинник, Чорний, Чудик, Швець, Шурдій, Шутяк, Юрченко, Ягольницький, Яковишин.
Найбільш чисельною була родина Войтових, яка налічувала разом із дітьми 77 осіб. Великими були родини Зубиків – 71 особа, Чорних та Шутяків – по 62 осіб. Найстаршою жителькою села була Ганна Андріївна Козьмін, якій на той час було 74 роки. Серед найстарших жителів села також були: Іван Григорович Горячок – 73 роки, Іван Дмитрович Войтов та Микола Георгійович Маловічко, яким було по 71 років.
В порівнянні із відомостями 1843 року в селі появилися нові прізвища: Антонюк, Боднарчук, Бойко, Варостяк, Вівчар, Дробний, Колов, Максимчук, Марценюк, Настин, Паньков, Семенков, Семенюк, Сторожук, Стефанишин, Столяр, Ткачук, Тодоров, Швець, Шурдій, Яковишин.
Натомість у відомостях не значаться прізвища: Алексєєв, Безпалько, Везляк, Глитавий, Горошко, Дворецький, Димчук, Іванов, Йосипчук, Ковальченко, Кокра, Крутачок, Кучер, Лашберчук, Литвин, Лорченкова, Марчин, Николін, Палагнина, Пиріжок, Семенева, Скула, Титяник, Томчишин, Форостяк, Хідин, Цісар, Якимов, Яцков.
Із православних дворян до церковного приходу входили Стрельбицький Василь Йосифович із дітьми та Краснопильська Олена Андріївна із сином та матір’ю Ганною Грабовською. Інші дворяни та поміщики, які проживали в селі були римо-католицького віросповідування і відносились до Збризького приходського костелу.
Окремою категорією у відомостях було виділено військових та їхні сім’ї, які проживали у селі. Це відставні солдати, які закінчили службу: Репій Семен Григорович; Репій Іван Семенович; Бойков Іван Георгійович; Вуєчков Дмитро Федорович; Глайлов Гаврило Іванович; Маркатюк Стефан Іванович; Чинник Григорій Данилович. Відпускні солдати, які безстроково відпущені у відпустку: Тодоров Якім; Тутечка Яків Васильович; Чернов Гаврило Васильович та Чубатюк Никифор Стефанович. Та дружини солдат, чоловіки яких знаходились на службі у російській царській армії – рекрутки: Зварич Анастасія Григорівна; Кушнір Марія Іванівна; Лукінчук Єфросинія Матвіївна; Маслій Марія Василівна; Резничок Олена Андріївна; Романюк Агрипина Григорівна та Чинник Катерина Петрівна.
До Летавського церковного приходу було приписано і село Ружа, в якому було 34 двори і проживало 290 осіб, із них 140 чоловіків і 150 жінок. Найстаршим жителем цього села був Яків Гуменюк, який мав на той час 80 років.
(«Исповедальные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1866 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 8738, сторінка 87-134, м. Хмельницький, 1866 р.)

13 березня 1870 р.
Цього дня за клопотанням селян Лятави та мирового посередника 3-ї дільниці Кам’янецького повіту, слухалася справа Подільської губернської продовольчої комісії про внесення в табель боргів із конфіскованого маєтку поміщика Дружбацького дві суми: 3906 руб. для закупівлі хліба (зерна) в законній пропорції для запасного сільського магазину та 252 руб. на побудову такого магазину.
Під час слухання справи було встановлено, що відповідно до «Положень про селян, що виходять із кріпосної залежності» від 19 лютого 1861 року поміщики зобов’язані були по закону здати хліб в запасні магазини, побудувати такий магазин і передати його у розпорядження селянських товариств з повною кількістю хліба, але в Лятаві склалася ситуація коли поміщик Дружбацький хліб в запасний магазин не здав і такий магазин не побудував.
Із доповідної записки мирового посередника встановлено, що в селі Лятава є один запасний магазин хліба, а маєтків два. Перший маєток конфіскований у Маврикія Дружбацького в якому по ревізії числилось 529 селян, а другий поміщика Заленського у якого в наявності було 46 селян. Заленський свій хліб в запасний магазин здав і станом на 1 вересня 1868 року в його запасному магазині числилось 46 чверті озимого і 23 чверті ярого хліба, і він має повну по кількості осіб пропорцію хліба. Що стосується майна Дружбацького то управлінням державного майна при секвестрі маєтку в 1864 році в сільський магазин було здано всього 34 чверті 2 четверика озимого і 77 четверті ярого. Тобто борг до законної пропорції складав 494 чверті 6 четвериків озимого та 187 чвертей 4 четверика ярого.
Таким чином комісія вирішила дане питання подати на розгляд генерал-губернатору і просила його внести в табель боргів обтяжуючих конфіскований після Дружбацького Летавський маєток зазначену суму на закупку хліба і побудову запасного магазину.
(ЦДІАК України м. Київ, 1870 р. фонд 442, опис 184, справа 137, сторінка 1-13)

14 серпня 1870 р.
Комісією, на чолі з губернатором Подільської губернії Мещерським Іваном Васильовичем, погоджено дозвіл для обрання в 3-тій мировій дільниці Кам’янецького повіту, двох пунктів для відкриття сільських народних училищ, а саме першого: в містечку Гусятині, а другого: в містечку Лянцкоруні або в селі Лятаві.
(ЦДІАК України м. Київ, 1870 р. фонд 707, опис 225, справа 81, сторінка 13)

1875 р.
В цьому році 855 десятин конфіскованої землі Маврикія Дружбацького повернуто його дружині як придане. А іншу частину конфіскованої землі передано колишньому керуючому палатою державного майна Василю Костовському, який в 1884 році продав її селянам сала.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

1876 р. – 1892 р.
Священиком у селі Летава був Єлисей Левинський.

1882 р.
Після свята Покрови в селі відкрили школу. У перший клас пішло три учні: Блискун, Миколін І., Труняк А. Школа розміщувалась у маленькій хаті, а вчителем був дяк. Навчання проходило одну зиму.

(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»

1886 р. – 1887 р.
Згідно церковних відомостей в селі була православна, самостійна церква. Дерев’яна, побудована ще в 1767 році і станом на той час перебувала в процесі ремонту. Священиком у церкві служив Єлисей Левинський, псаломщиком (дяком) був Григорій Терлецький. До церковного приходу належало село Ружа. Загальна кількість прихожан складала: 1039 чоловіків та 1092 жінки. Кількість церковної землі складала 44 десятини, 2015 сажень. Власних коштів церква не мала, а утримувалась за рахунок казни, яка надавала їй 350 рублів на рік. Відношення між причтами і прихожанами були нормальні. Церковного хору при церкві не було.
(«Ведомость о состоянии православных церквей и причтов в приграничных местностях Подольской губернии». ЦДІАК України м. Київ, 1886-1887 р.р. фонд 442, опис 615, справа 268, сторінка 123)
В цьому навчальному році в церковно-приходській школі села Летави, навчалося 40 хлопчиків і 1 дівчинка, усі були православного віро сповідування. Плата за навчання в розмірі 130 рублів, стягувалася із селян, діти яких навчалися у школі. Із цих коштів – 100 рублів йшло на зарплату учителя, а 30 рублів на утримання школи. Будівля школи була досить просторою і цілком зручною для навчання, матеріальними потребами забезпечена, але потребувала закупки навчальних приладь. Рівень успішності навчання був незадовільним, жоден із вихованців школи за останні 3 роки не отримав свідоцтво на пільгу по навчанню. Діти в церковному хорі не співали.
(«Сведения о церковно-приходских школах в приграничных уездах Подольской губернии за 1886-1887 учебный год». ЦДІАК України м. Київ, 1886-1887 р.р. фонд 442, опис 615, справа 268, сторінка 136)
Згідно статистичних відомостей про прикордонні поселення Кам’янецького повіту Подільської губернії, чисельність населення села Лятава в наявних душах складала – 1437 осіб. Із них православних чоловіків – 769 осіб, жінок – 622 осіб; католиків чоловіків – 17 осіб, жінок – 29 осіб. Римо-католицького костелу в селі Лятава не було, в зв’язку з чим католики села були прописані до Збрижського приходу, який знаходився на відстані 8 верст від села.
(«Сведения статистические о приграничных селениях Каменецкого уезда Подольской губернии». ЦДІАК України м. Київ, 1886-1887 р.р. фонд 442, опис 615, справа 268, сторінка 195)

25 квітня 1887 р.
Надано дозвіл на проведення капітального ремонту дерев’яної Свято-Покровської церкви, яка знаходилась в селі Лятаві. Всі роботи проводились під наглядом Єпархіального архітектора та були закінчені в 1887 році. Вартість ремонтних робіт склала 1600 рублів.
(«Дело о ходе работ по сооружению церквей в Юго-Западном крае в 1889 г.». «Відомості про церковні споруди, які побудовані без допомоги від казни в Подільській губернії за 1889 р.». ЦДШАК, фонд 442, опис 575, справа 1, стор. 12)

1887 р.
Церква в селі Лятава перебудована із трьох купольної в одно купольну, покрита залізною бляхою і пофарбована масляною краскою.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

27 липня 1887 р.
В Летаві відбувся сільський схід селян на якому вирішувалося питання про відкриття в селі однокласного сільського народного училища. На сході був присутній волосний старшина Іван Мещинін, летавський сільський староста Сидір Регелюк, а також 129 чоловік із 194 домогосподарств маючих право голосу на такому зібранні. На сході вирішили: закрити існуючу в селі церковно-приходську школу, а в її приміщені відкрити однокласне народне училище. Для цього необхідно було зробити повністю капітальний ремонт будинку в якому буде розміщуватись училище, а також приміщення де повинен був проживати учитель. Поштукатурити та побілити будинок всередині і зовні, перекрити кришу новою соломою, перебудувати заново обігріваючі печі та поставити нові двері, побудувати погріб та сарай для палива, зробити навіс з дзвіночком для скликання учнів до училища, огородити двір училища парканом. Забезпечити училище необхідними меблями: столом, лавками для учнів, трьома стільцями, двома класними чорними дошками, двома шафами для зберігання книг, настінними часами. Квартиру учителя забезпечити двома столами, трьома лавками, шістьма міцними стільцями, вішалкою, дзеркалом, ліжком та шафою. Забезпечити училище благонадійною прислугою із зарплатнею не більше 50 рублів на рік, а також тверезого та благонадійного сторожа. Видавати учителю щорічно по 25 рублів, для придбання життєво необхідних сільськогосподарських запасів.
Для відкриття училища та його ремонт був установлений одноразовий збір з кожної 18-літньої особи сільського товариства в розмірі 75 копійок, що в загальному склав би суму 300 рублів. На утримання училища щороку із бюджету сільського товариства повинні були виділяються кошти в розмірі: 170 рублів – на ремонт приміщення училища та житла учителя; 30 рублів – на опалення та освітлення; 60 рублів – на прислугу та сторожа; 30 рублів – на витрати пов’язані з непередбачуваними потребами. На утримання училища із волосного бюджету повинні були щорічно виділятися кошти в розмірі – 250 рублів, із яких 150 рублів буде становити зарплата учителя; 25 рублів – придбання учбових посібників; 25 рублів – на витрати пов’язані з непередбачуваними потребами.
Зобов’язали сільського старосту виконувати всі вимоги учителя та священика, пов’язані зі школою, а також слідкувати, щоб усі діти селян нашого товариства не молодші 9 років, відвідували заняття. При цьому уповноважили його заходити в хати і двори і проводити дітей в школу, щоб ніхто із них не ухилявся від наданої їм можливості учитися грамоті та закону Божому.
Цей вирок склали і погодили: 1. Василь Зварич; 2. Тимофій Баб’як; 3. Петро Регелюк; 4. Павло Чинник; 5. Прокопій Зубик; 6. Матвій Гургуц; 7. Микола Зубик; 8. Андрій Бучківський; 9. Петро Регелюк; 10. Єфрем Руденький; 11. Стефан Чинник; 12. Гаврило Романюк; 13. Панько Тодоров; 14. Павло Чинник; 15. Яким Чинник; 16. Андрій Волощук; 17. Данило Юрченко; 18. Прокопій Горачок; 19. Степан Зубик; 20. Василь Зубик; 21. Іван Шутяк; 22. Никифор Чорний; 23. Михайло Чорний; 24. Андрій Войтов; 25. Іван Николін; 26. Прокопій Шутяк; 27. Максим Горячок; 28. Яків Рябий; 29.Сидор Ланівський; 30. Федір Ланівський; 31. Василь Фуртель; 32. Кузьма Цісар; 33. Федір Шутяк; 34. Афанасій Савчук; 35. Іван Регелюк; 36. Олексій Скрипник; 37. Авраам Козьмін; 38. Юрій Горячок; 39. Павло Скрипник; 40. Іван Паньков; 41. Михайло Коробчук; 42. Яків Регелюк; 43. Іван Чорний; 44. Матвій Шутяк; 45. Микита Труняк; 46. Кузьма Тихий; 47. Максим Николін; 48. Олексій Труняк; 49. Леонтій Кузь; 50. Дмитро Гуменюк; 51. Микола Боднарчук; 52. Тимофій Рябий; 53. Яків Горячок; 54. Степан Войтов; 55. Григорій Зубик; 56. Іван Антонюк; 57. Онуфрій Войтов; 58. Харитон Антонюк; 59. Роман Кривохижий; 60. Іван Білоус; 61. Никифор Маловічко; 62. Аврам Калуцький; 63. Олексій Регелюк; 64. Михайло Труняк; 65. Яків Резников; 66. Никифор Кузняк; 67. Іван Олійник; 68. Іван Кривохижий; 69. Сидір Горячок; 70. Сава Чорний; 71. Сидір Войтов; 72. Микита Яцков; 73. Яків Юрченко; 74. Василь Чинник; 75. Василь Паньков; 76. Гаврило Войтов; 77. Василь Козьмін; 78. Корнило Вуєчко; 79. Семен Николін; 80. Лук’ян Бесараба; 81. Тимофій Николін; 82. Петро Сомик; 83. Калістрат Юрченко; 84. Пилип Юрченко; 85. Феодосій Бесараба; 86. Дмитро Зубик; 87. Гаврило Кривохижий; 88. Федір Регелюк; 89. Іван Бойко; 90. Максим Зубик; 91. Афанасій Блискун; 92. Стефан Скрипник; 93. Іван Шутяк; 94. Ігнатій Вуєчко; 95. Феодосій Руденький; 96. Григорій Харкавлюк; 97. Дмитро Маслій; 98. Стефан Олійник; 99. Михайло Білий; 100. Афанасій Романюк; 101. Михайло Ланівський; 102. Микола Маслій; 103. Василь Чорний; 104. Кузьма Баб’як; 105. Антон Блашков; 106. Ілля Чорний; 107. Іван Зубик; 108. Андрій Козьмін; 109. Кузьма Руденький; 110. Петро Сомик; 111. Павло Дубовий; 112. Микола Маловічко; 113. Марко Грицюк; 114. Федір Маловічко; 115. Самуїл Шутяк; 116. Данило Чорний; 117. Осип Савчук; 118. Іван Кузняк; 119. Данило Чорний; 120. Григорій Харкавлюк; 121. Степан Лук’янчук; 122. Григорій Волощук; 123. Микита Романюк; 124. Данило Вуєчко; 125. Андрій Маловічко; 126. Максим Бойко; 127. Никифор Бойчук; 128. Герасим Чубатюк; 129. Трохим Чорний. За всіх неграмотних селян, присутніх на сході довірили розписатися односельчанину Григорію Савчуку.
(«Приговор Лятавского сельского схода» ЦДІАК України м. Київ, 1887 р. фонд 442, опис 615, справа 268, ст. 423-427)

1887 р.
В цьому році в селянському товаристві села Летава було в наявності – 316 дворів, працюючого населення чоловічої статті – 508 осіб, загальна кількість землі, яка знаходилась у володінні селянського товариства становила – 741 десятина 1200 сажень. Витрати сільського товариства складали: на утримання церковно-приходської школи - 60 рублів; на утримання волосних народних училищ – 315 руб. 13 коп.; на річний оклад викупних платежів – 2086 руб. 35 коп.; на річний оклад страхових платежів – 64 руб. 53 коп.; на річний оклад державних земських зборів – 251 руб., що в цілому складало – 2777 руб., а на кожен окремий двір припадало – 8 руб. 78 коп. Після сільського сходу, який відбувся 27 липня 1887 року збільшились витрати на народну освіту, а саме: щорічні витрати на утримання волосних шкіл склали – 189 руб. 80 коп., витрати на міністерське народне училище – 195 руб., що в цілому складало – 384 руб. 80 коп., а на кожен двір припадало – 1 руб. 21 коп. Одноразовий збір на ремонт училища складав – 300 руб., що на кожен двір припадає – 95 коп. На 1888 рік заплановано стягнення з селянських товариств коштів із всіх платежів – 3161 руб. 9 коп., що в середньому на кожен двір припадало – 8 руб. 99 коп.
(«Ведомость о степени обложения денежными платежами крестьянских обществ в 2-м мировом участке Каменецкого уезда Подольской губернии в 1887 и 1888 г.» ЦДІАК України м. Київ, фонд 442, опис 696, справа 262, сторінка 20-21)

1889 р.
Згідно відомостей про церковні споруди, які побудовані без допомоги від казни в Подільській губернії за 1889 рік, в Лятавській Свято-Покровській церкві було прихожан – 968 чоловіків і 1102 жінки.
(«Дело о ходе работ по сооружению церквей в Юго-Западном крае в 1889 г.» ЦДШАК, фонд 442, опис 575, справа 1, стор. 12)

1890 р.
В селі Лятава налічувався 361 двір, населення становило - 2053 особи. Власниками земель були: Ганна Маврикіївна Дружбацька - 236 десятин;
Владислав Еразмович Заленський - 10 десятин;
Товариство 15 селян - 35 десятин;
Товариство 64 селян - 70 десятин;
Товариство селян с. Летава - 543 десятини;
Селянське товариства надільної землі - 740 десятин;
Церква - 44 десятини.
Також в цьому році був освячений новий приходський цвинтар.
(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

19 травня 1891 р.
Цього дня в Смотрицькому Римсько-Католицькому приходському костелі, ксьондз Нарциз Бочковській провів вінчання 46 літнього вдівця, дворянина Альбіна Чарковського, жителя села Лятава Збрижського приходу і 46 літньої вдови, однодворки Марії Аффіцької, жительки села Чорна прихожанки Смотрицького Римсько-Католицького костелу. Під час вінчання були присутні законі батьки молодого дворяни Семеон і Кароліна Зелинська Чарковскі і законні батьки молодої однодворці Яків и Викторія Андржиевська Аффицькі. Свідками вінчання були Іван Глорицкий, Казимир Дужицкий та інші пирисутні в храмі. До цього ксьондз Бочковський троєкратно 17-го лютого, 24-го лютого та 3-го травня оголошував про це вінчання перед віруючими, що зібралися у костьолі на літургію.

12 травня 1892 р.
Указом Подільських дворянських депутатських зборів №3225, дітей дворянина Заленського Владислава Еразмовича: Фадея, Марію-Людвігу і Олену Ядвігу, внесено в дворянську родословну книгу.
("Список дворян, внессенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии", 1897 г. Каменец-Подольск, ч. 2, ст. 125)

1892 р. – 1914 р.
Священиком в селі Летава був Арсеній Соколов, його дочка Людмила вийшла заміж за Максима Задвірняка – церковного релігійного діяча, єпископа УАПЦ. Його син Дмитро 1902 р.н. був священником у с. Митинці, Красилівського району. Заарештований 25.11.1929 р. за антирадянську агітацію. Особливою нарадою колегії ДПУ УРСР від 01.02.1930 р. засуджений до 3 років позбавлення волі.

1892 р.
с. Лятава входить до Лянскорунскої волості, Кам'янецкого повіту. В селі - 361 двір, населення - 2053 особи. Найблища поштова та земська станція - Лянцкорунь (5 верст), найблища залізно-дорожня станція - "Проскурів" (81 верста). Село знаходиться в 2 стані, у 8 урядницькій дільниці, в 5 дільниці судово-мирового округу, в 2 дільниці мирового посередника, в 3 дільниці судового слідчого.
(В. Гульдман "Населенние места Подольской губернии" 1893 г. Кам-Под. ст.275)

1898 р.
Частина села Лятава належить дворянці Подільської губернії Ганні Маврикіївні Дружбацькій, римо-католицького віро сповідування, яка сама проживає в селі і веде господарство. Всієї землі в її маєтку - 237 десятин, 666 сажень, в тому числі: присадибної - 5 десятин, орної - 233 десятин 1918 сажень, незручної землі - 3 десятини 1148 сажень. Крім цього поміщиця володіє землею в селі Пожаринці, Китайгородської волості, Ново-Ушицького повіту, господарство веде сама. Всієї землі в маєтку - 202 десятини, в тому числі: присадибної - 1 десятин, орної - 24 десятини, лісу - 170 десятин і незручної - 7 десятин.

(В. Гульдман "Поместное землевладение в Подольской губернии" 1898 г. Кам-Под. ст.20; ст.355)

6 червня 1903 р.
Із доповіді директора народних училищ Подільської губернії – попечителю Київського учбового округу встановлено, що станом на 31 травня 1903 року в селі Лятаві Кам'янецького повіту була однокласна церковно-приходська школа в якій навчалося 86 учнів, в тому числі 78 хлопчиків і 8 дівчаток.
(«Доклад директора народных училищ Подольской губернии – господину попечителю Киевского учебного округа» 06.06.1903 г. №2126. ЦДІАК України м. Київ, фонд 707, опис 227, справа 153, сторінка 20)

19 листопада 1903 р.
В Летаві відбувся сільський схід селян на якому слухали питання про відкриття в селі однокласного народного училища Міністерства народної освіти, незалежно від існуючої в селі церковно-приходської школи. На сході був присутній сільський староста Іван Репій та 205 осіб із 216, які мали право голосу на такому зібранні. Зазначалося, що в селі Лятава у той час налічувалося 467 дворів, а кількість населення становила 2415 осіб. Мировим посередником 2-ї дільниці Кам’янецького повіту було роз’яснено селянам, що дане училище планувалося відкрити в 1904 році і виділити для цього із казни одноразово 2500 рублів на побудову будинку для училища і щорічно виділяти 510 рублів на утримання такого училища в доповнені до асигнованих 200 рублів, щоб сільське товариство виконало свої зобов’язання згідно вироку цього товариства від 9-го березня 1902 року. Також на зібранні з’ясували, що вибрана товариством села під училище земельна ділянка, яка належала Андрію Різнику, за своїм положенням в долинному та болотяному місці не відповідала призначенню. Враховуючи це, схід села вирішив, що під будівництво будинку для однокласного народного училища в селі Лятава виділити вільну ділянку, яка знаходиться в центрі села поблизу церкви і церковно-приходської школи, поряд з садибою, яка належить сільському товариству та на якій знаходилась винна лавка, площею 600 кв. сажень. Асигновану товариством на утримання училища суму 200 рублів, щорічно починаючи з 1904 року поповнювати шляхом розкладки. Представниками від селян товариства по справам, що стосувалися відкриттю училища вибрали двох летавчан: Павла Федоровича Шутяка та Федора Васильовича Андрєєва. Вирок Летавського сільського сходу записали у встановлену для цього книгу, а копію надіслали мировому посереднику 2-ї дільниці для розпорядження. Неграмотні селяни довірили за себе розписатися своєму односельчанину Пилипу Бойку.
(«Дело об открытии в селах Пачапинцах и Лятаве одноклассных народных училищ Подольской губернии Каменецкого уезда» 01.03.1903 г. ЦДІАК України м. Київ, фонд 707, опис 227, справа 153, сторінка 18, 25)

6 лютого 1904 р. – 14 жовтня 1905 р. Російсько-японська війна за Манжурію та Корею.
Війна почалася 8 лютого 1904 року нападом японського флоту під проводом адмірала Тоґо Хейхатіро на російські кораблі в Порт Артурі. Одночасно 9 лютого 1904 року японські війська атакували російські кораблі «Варяг» і «Кореєць» в корейському порті Чемульпо. Втрати сторін у війні склали: у російської армії близько 135 000 осіб убитими і пораненими та 170 000 осіб зниклими без вісті; втрати у японців склали – 108 000 осіб убитими і пораненими. Війна закінчилась перемогою Японії та підписанням 5 вересня 1905 року Портсмутського мирного договору, за умовами якого Росія визнала Корею сферою впливу Японії, віддала їй Південний Сахалін та Ляодунський півострів з містами Порт Артур і Дальній.
Учасником російсько-японської війни був перший летавський лікар Труняк Ананій Ананійович.
В ранньому віці він залишився без батьків та пішов працювати в найми. Працював у дяка, який помітив його здібності і став ним опікуватися, відправивши його учитися в церковнопарафіяльну школу. Згодом Ананій Труняк закінчив медичне училище в Києві, служив фельдшером на флоті. Приймав участь у російсько-японській війні, потрапив у полон до японців, де ще більше поповнив свої медичні знання. Воював у Першій світової війни та Громадянській війні. Повернувшись додому в Летаву, працював фельдшером у Лянцкорунському фельдшерському пункті, а у Летаві створив власну аптеку. Проживав на Байдівці та лікував людей на дому. Стаж роботи лікарем – 58 років.
(Джерело і фото з Летавського сільського музею)

15 червня 1905 р.
В Лятаві було відкрито однокласне народне училище. Для якого в центрі села побудували новий будинок, який зберігся до сьогодні. Для існування цього училища міністерство народної освіти виділило кошти на суму 488 рублів 40 копійок на рік. Із цієї суми 213 рублів 85 копійок планувалося потратити на придбання класних меблів, книг та учбових посібників. Крім цього в селі залишалася і церковно-приходська школа. Також разом із Лятавою, однокласне народне училище 1-го липня 1905 року було відкрито і у селі Почапинцях.
(«Дело об открытии в селах Пачапинцах и Лятаве одноклассных народных училищ Подольской губернии Каменецкого уезда» 01.03.1903 г. ЦДІАК України м. Київ, фонд 707, опис 227, справа 153, сторінка 12)

1905 р.
Частина села Лятава належить Г.М. Дружбацькій, входить до Лянцкорунскої волості, Кам'янецкого повіта. В селі - 447 дворів, населення - 2177 осіб, Найблища поштова та земська станція - Лянцкорунь (5 верст), найблища залізно-дорожна станція - "Ларга" (65 верст). Село знаходиться в 2 стані, у 9 урядническій дільниці, в 5 дільниці судово-мирового округу, в 2 дільниці мирового посередника, в 3 дільниці судового слідчого. В селі знаходиться церковно-приходська школа.
(А. Крылов "Населенние места Подольской губернии" 1905 г. Кам-Под. ст.28)

25 серпня 1911 р.
В селі зареєстровано Лятавське товариство споживачів. Головою і рахівником даного товариства являвся Руденький Кузьма Григорович, селянин, із домашньою освітою. Касиром був Савчук Сава Григорович, селянин із домашньою освітою. Метою товариства було надати населенню можливість придбати доброякісний товар який би відповідав дійсності і відносився до товарів першої необхідності.
(ЦДІАК України м. Київ, 1914 р., фонд 301, опис 2, справа 395, сторінка 189)

1913 р.
Землевласником в селі Лятава була Ганна Маврикієвна Дружбацька, яка мала в користуванні 293 десятин землі.
(Справочник "Весь Юго-Западный Край" сентябрь 1913 г. Киев, ст.924)

1914 р. – 1916 р.
Священником у селі Летава був Максим Задвірняк – церковний релігійний діяч Української Автокефальної Православної Церкви, єпископ Проскурівський.
(Сайт «Вікіпедія» Задвірняк Максим Євменович)
Задвірняк Максим Євменович народився 1892 року в с. Качурівка, Брацлавського повіту, Подільської губернії. В 1908 році закінчив Тульчинське духовне училище. В 1914 році закінчив Подільську духовну семінарію, одружився із дочкою летавського священника Людмилою Соколовою, висвячений і став священником у селі Летава. Із 1919 по 1920 рік священник в селі Шидлівці, а з 1919 по 1920 рік в селі Кутківці. В 1925 році хіротонізований в єпископа Проскурівського УАПЦ. 17-30 жовтня 1927 року брав участь у Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ. В 1930 році після заборони радянською владою УАПЦ, приєднався до Української Православної Церкви та був простим священиком у селі Мочулинці (Волочиського району). 07.08.1935 року Вінницьким обласним судом був засуджений за контрреволюційну діяльність до 5 років позбавлення волі. Покарання відбував у Хабаровську, де вів таборовий щоденник. 05.04.1938 року вдруге засуджений Трійкою УНКВС по Далекосхідному краю до розстрілу. 04.06.1938 року вирок виконано. Реабілітований прокуратурою Хмельницької області 15.01.1993 року.
1914 р. – 1918 р. Перша світова війна. 24 липня 1914 року в Сараєві сербський студент Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу. Цей повід став початком Першої світової війни, в якій взяли участь 38 держав. З однієї сторони сили Антанти на чолі з Французькою республікою, Російською імперією та Великою Британією, з другої сторони Четвертного Союзу в який входили: Австро-Угорська імперія, Німецька імперія, Османська імперія та Болгарське царство. Втрати з обох боків: 10 млн. убито; 21.2 млн. поранено; 7,8 млн. зникло без вісті. Війна закінчилась 11 листопада 1918 року перемогою країн Антанти, розпадом Австро-Угорської, Російської, Німецької та Османської імперій та утворенням нових незалежних держав.
За наявними даними у Першій світовій війні брали участь близько ста летавчан, частина із них воювали в 47 піхотному Українському полку, який дислокувався в місті Кам'янець-Подільському. За мужність і відвагу Романюк Афанасій Іванович був нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня; Дробний Степан Прокопович, Зубик Петро Пантелеймонович та Маслій Андрій Іванович нагороджені Георгійовськими Хрестами ІV ступеня.
Втрати серед односельчан: убито - 3; поранено - 56; зникло без вісті - 7; перебу-вало у полоні - 9, захворіли на різні хвороби - 32. По 16 особам дані уточнюються.
Воювали в Першій світовій війні: Андрєєв Гаврило Тимофійович, Андрєєв Євген Федорович, Андрєєв Стефан Федорович, Байчук Онуфрій Корнилович, Бойчук Прокопій Андрійович, Бойко Андрій Никифорович, Бойко Максим Максимович, Бойко Никифор Максимович, Бучківський Яків Андрійович 1897 р.н., Вуєчок Семен Данилович, Гоменюк Микола Акимович 1894 р.н., Горвуц Сидір Матвійович, Горячок Григорій Дем’янович, Горячок Григорій Никифорович, Горячок Леонтій Романович, Грицюк Антон Кузьмович 1893 р.н., Демчук Юхим Касьянович, Дробний Степан Прокопович 1888 р.н., Зварич Василь Степанович, Зубик Абрам Григорович, Зубик Іван Васильович, Зубик Ілля Кирилович 1882 р.н., Зубик Олексій Кузьмич, Зубик Петро Пантелеймонович, Киба Мефодій, Кривохижий Іван Іванович 1881 р.н., Кривохижий Федор Данилович, Лукіанчук Микита Степанович, Маловічко Афанасій Никифорович, Маловічко Порфирій Андрійович 1892 р.н., Маловічко Яков Андрійович, Манзюк Григорій Федорович, Мартенко Максим Осипович, Мартинюк Дмитро Йосипович 1893 р.н., Мартинюк Тимофій Йосипович, Марчин Григорій Пантелеймонович, Маслій Андрій Іванович 1891 р.н, Маслій Герасим Семенович, Маслій Йосип Маркович 1882 р.н., Нагурний Петро Федорович 1886 р.н., Нагурний Пилип Іванович 1883 р.н., Ніколін Микита Михайлович, Ніколін Сергій Михайлович 1890 р.н., Олійник Тимофій Васильович, Подущак Стефан Андрійович, Регелюк Афанасій Григорович, Регелюк Феодосій Федорович 1880 р.н., Репій Марко Іванович, Репій Яків Єфремович, Різник Йосип Петрович, Різник Максим, Різничук Марк Митрофанович, Романюк Афанасій Іванович, Романюк Феодосій Гаврилович 1981 р.н., Руденко Андрій Іванович 1896 р.н., Руденький Борис Корнилович, Руденький Никифор Корнилович, Рябий Павло Федорович, Рябий Тимофій Назарович, Савчук Антон Йосипович, Савчук Ілля Йосипович 1891 р.н., Скрипник Степан Степанович, Сомик Василь Якович, Сомик Михайло Іванович 1886 р.н., Стовицкий Єлевферій Георгійович, Труняк Єфим Прокопович, Труняк Никифор Микитович, Харкавлюк Карін Микитович 1897 р.н., Хромой Дмитро Іванович, Чинник Антон Федорович, Чинник Григорій Васильович 1891 р.н., Чинник Ігнатій Васильович, Чинник Ісак Васильович 1893 р.н., Чинник Марк Семенович, Чинник Микита Степанович, Чинник Петро Григорович, Чинник Сергій Михайлович 1894 р.н., Чорний Григорій Петрович 1882 р.н., Чорний Кирило Савович 1884 р.н., Чорний Олександр Михайлович, Шутяк Арсен Самуїлович, Шутяк Іван Самуїлович, Шутяк Венедикт Леонтійович 1893 р.н., Шутяк Никифор Леонтійович, Шутяк Іван Трохимович (дані уточнюються)
(Сайт gwar.mil.ru. ЦАМО РФ Герои войны 1914-1918 р.)

8 вересня 1917 р.
Під час першої світової війни в Летаві дислокувався штаб Лейб-гвардії Кексгольмского полку царської російської армії під командуванням полковника Верцинського. В Летаву полк передислокувався із Збрижа, а далі 20 вересня 1917 року штаб перемістився в село Іванівці Кам’янець-Подільської губернії, 9 жовтня в село Чудівці, а потім в м. Жмеринку.
(История российской императорской лейб-гвардии. Военная литература)

17.03.1917 року у Києві створено Українську Центральну Раду - перший національний представницький орган після Лютневої революції в Росії. Головою УЦР обрано Михайла Грушевського. За цей час УЦР було прийнято IV Універсали. 10(23) червня 1917 року був прийнятий І Універсал, в якому УЦР заявила про здобуття української автономії у складі Демократичної Федеративної Російської республіки. 03(16) липня 1917 року був прийнятий ІІ Універсал, у якому було створено виконавчий орган влади - Генеральний Секретаріат. 7(20) листопада 1917 року ІІІ Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку (УНР). 09(22) січня 1918 року IV Універсалом проголошено незалежність УНР.

21.01.1918 р.
До Лянцкорунської волосної народної ради від села Летави було обрано гласних*: Кузя Василя Авраамовича, Савчука Іллю Григоровича, Чинника Микиту Степановича, Маловічка Якова Андрійовича, Кузя Калістрата Федоровича, Шутяка Петра Проколповича. (Гласний – член зборів, що має право голосу).

29 квітня 1918 року в Києві в приміщені цирку відбувся з'їзд Союзу землевласників, понад 6 тис. делегатів із 8 губерній України. На ньому, за сприяння німецьких військ, генерала Павла Скоропацького - проголошено Гетьманом Української держави. Прем'єр-Міністром обрано - Федора Лизогуба.

З лютого 1918 р. по листопад 1918 р.
Летава окупована австрійсько-німецькими військами.

14.11.1918 р. – 10.11.1920 р. Після повалення Гетьманату - найвищим органом державної влади стала Директорія УНР на чолі з Головою Директорії Головним Отаманом Армії УНР - Симоном Петлюрою.

З листопада 1918 р. по серпень 1919 р.
Село під владою Директорії Української Народної республіки.

16 липня 1919 р.
Близько 15:00 години ІІ-й Українсько-Галицький корпус (УГК) перейшов річку Збруч біля села Збриж і направився до села Летава. Переночувавши в селі і привівши себе в порядок вечором 17 липня 1919 року штаб 3-ї бригади ІІ-го УГК залишив Летаву і відправився до містечка Лянцкорунь, звідти до села Жердя, а під вечір 19.07.1919 року дістався села Гуменці.
(Евген Бородиєвич "В чотирикунтику смерті" 2-е видання, 1975 р. Нью-Йорк, ст.8,10)
Крім того, Галицька Армія продовжувала скупчуватись у такому районі: 1-й корпус в районі Лятава-Андріївка, штаб-Лянцкорунь; 2-й корпус - Мар'янівка-Оринин, штаб в Оринині; 3-й корпус Фридрівці-Княгинине, штаб. у Залуччі. Начальна команда (НК ГА) прибула в Кам'янець. 1-й полк 7-ї бригади зараз у Ніврі, 2-й полк ще на позиції.
(Микола Капустянський "Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році" 1946 р. Мюнхен)

Осінь 1919 р. – листопад 1920 р.
Летава окупована польськими військами.
18 листопада 1920 р.
В Летаві встановлена радянська влада (ревком і комітет малозабезпечених селян).

1921 р.
Середина січня вибори в сільську раду.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

19 січня 1921 р.
На польському кордоні по річці Збруч від Кам’янця до Волині, червоноармійських військ не було, але була розкинута ціла сітка більшовицьких політичних організацій, особових відділів, контрольних пунктів, заградительних відділів, особових постів, черезвичайок і невеликих загонів кінноти, які перебували в Кам’янець-Подільському, Жванцю, Оринині, Кочубіїві, Летаві, Чемерівцях, Скотинянах (с.Клинове), Іванківцях, Сатанові, Тарноруді, Війтовцях та в інших місцях 50-ти верстової зони від Збруча. Більшість цих чрезвичайок знаходилось в так званій нейтральній зоні. Склад цих установ - начальники співробітники виключно євреї, червоноармійці мадяри.
(Валентин Кавунник «Агентурні відомості від 19 січня 1921 р. Архів Української Народної Республіки. Міністерство внутрішніх справ. Звіти департаментів державної варти та політичної інформації (1918-1922)» 2018 р. м. Київ, ст.200)

17 листопада 1921 року поблизу с. Малі Міньки, Овруцького повіту, Волинської губернії у ході другого Зимового походу, в бою з 9-тою Кримською кавалерійською дивізією Червоної армії під командуванням Григорія Котовського зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюника. Під час бою загинуло близько - 400 вояків УНР, ще - 537 захоплено у полон. Тютюнник разом із своїм штабом втік на територію Польщі. З 21 по 23 листопада 1921 р. під містечком Базар того ж повіту, більшовиками було розстріляно - 359 полонених Армії УНР.
17 листопада 1921 року у бою біля села Малі Міньки приймав участь, був поранений та попав у полон, козак 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР - Тройнюк Юхим Прокопович 1892 р.н., уродженець с. Летава. 23 листопада 1921 року біля містечка Базар цього ж повіту разом із іншими полоненими він був розстріляний більшовиками.
(Сайт Вікіпедія "Бій під Малими Міньками")

1923 р.
Головою Летавської сільської ради був Регелюк Макар Петрович.

8 березня 1923 р.
Засновано сільськогосподарську артіль "Відродження". Головою правління артілі обрано Калуцького Сидора Федоровича, членами правління Панькова Петра Петровича і Маслія Порфирія Антоновича.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

Після встановлення на території України радянської влади, адміністративний поділ залишався таким же як і в Російській імперії з поділом на губернії та повіти. Постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 3 червня 1925 року «Про ліквідацію губерній і перехід на триступеневу систему управління», 15 червня 1925 року територію України було поділено на 41 округу, а станом на 1 серпня 1925 року дев’ять губерній, з яких складалась УСРР, ліквідовано.
За адміністративним поділом 1 серпня 1925 р. село Летава ввійшло до Лянцкорунського району, Кам’янецької округи, Української Соціалістичної Радянської Республіки (назва УСРР до 30 січня 1937 р. після УРСР)

1926 р.
Головою колгоспу "Відродження" був Паньков Петро Петрович.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

1927 р.
В селі встановлено перший радіоприймач.

1929 р.
Закрито церкву, в її приміщені створено клуб.
В грудні 1929 року створено товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ).

1929 р.- 1930 р.
Головою Летавської сільської ради був Бойко Яків Пилипович.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

14 квітня 1930 р.
В селі Летава створено колгосп, який названо іменем Леніна. Головою колгоспу призначено Дробного Володимира Івановича.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)


Дробний Володимир Іванович народився 1902 року в селі Лятава, Лянскорунської волості, Кам'янецького повіту, Подільської губернії. В 1930 році обраний головою колгосту імені Леніна села Летава. В 1939 році нагороджений орденом Леніна. Саме за його керівництва в 1940 році, колгосп імені Леніна нагороджений найвищою відзнакою того часу орденом Леніна. З початком війни в 1941 році Дробний В.І. добровольцем пішов на фронт. Був командиром 9 стрілецької роти, 585 стрілецького полку, 213 стрілецької дивізії, капітан Червоної армії. Загинув 05.01.1944 року біля села Топило, Єлізаветградського району, Кіровоградської області.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

1930 р. – 1948 р.
В період масових сталінських репресій, що здійснювалися в 30-х - 40-х роках в СРСР тодішньою радянською владою – 74 летавчани піддалися репресіям. Ці люди були незаконно позбавлені волі, життя, депортовані за межі України або обмежені в праві проживати в рідній місцевості, позбавлені майна та житла.
В період репресій було розстріляно – 20 летавчан, в тому числі – 1 жінка, це: Белінський Йосип Степанович 1902 р.н., Бойко Яків Пилипович 1905 р.н., Бучківський Григорій Леонтійович 1894 р.н., Войтов Омелян Федорович 1899 р.н., Войтов Петро Пантелеймонович 1894 р.н., Горячок Степан Григорович 1912 р.н., Килимник Ганна Іванівна 1902 р.н., Козьмін Семен Васильович 1898 р.н., Кривохижий Дорофій Ананійович 1902 р.н., Кузь Григорій Васильович 1898 р.н., Регелюк Федір Афанасійович 1913 р.н., Регелюк Федір Іванович 1898 р.н., Резнік Йосип Петрович 1899 р.н., Рябий Петро Федорович 1895 р.н., Чорний Арсен Семенович 1891 р.н., Чорний Михайло Савелійович 1889 р.н., Чорний Пилип Якович 1901 р.н., Чорний Сергій Якович 1902 р.н., Шутяк Семен Прокопович 1906 р.н., Шутяк Степан Гаврилович 1895 р.н.
Засуджено до позбавлення волі – 11 осіб, в тому числі – 1 жінка, це: Андрєєв Дмитро Родіонович 1921 р.н., Бойко Андрій Матвійович 1908 р.н., Войтов Антон Федорович 1901 р.н., Войтов Петро Федорович 1915 р.н., Горячок Марко Петрович 1895 р.н., Дворжак Олександр Михайлович 1896 р.н., Маловічко Порфирій Андрійович 1892 р.н, Михальчишина Софія Пилипівна 1899 р.н., Ніколін Афанасій Євстафійович 1916 р.н., Соколов Дмитро Арсентійович 1902 р.н., Чорний Сава Григорович 1888 р.н.
Депортовано (вислано) за межі України – 33 особи, в тому числі – 10 дітей: Бойко Онуфрій Іванович, Войтов Василь Омелянович 1926 р.н., Войтов Пантелеймон Федорович 1897 р.н., Войтов Федір Сидорович 1872 р.н., Войтова Надія Омелянівна 1924 р.н., Войтова Ольга Антонівна, 1905 р.н., Горячок Григорій Максимович 1879 р.н., Дробний Омелян Прокопович 1892 р.н., Забусень Катерина Іванівна 1927 р.н., Кривохижа Олена Федорівна 1911 р.н., Кузняк Василь Миколайович 1919 р.н., Кузняк Ганна Миколаївна 1924 р.н., Кузняк Григорій Іванович 1886 р.н., Кузняк Микола Никифорович 1888 р.н., Кузняк Ніна Миколаївна 1926 р.н., Кузняк Семен Никифорович 1880 р.н., Ланівська Докія Петрівна 1921 р.н., Ланівська Євгена Петрівна 1919 р.н., Ланівська Соломія Тимофіївна 1893 р.н., Ланівський Петро Сидорович 1893 р.н., Майданюк Петро Максимович 1907 р.н., Олійник Ананій Юрійович 1880 р.н., Олійник (Регелюк) Зінаїда Ананіївна 1922 р.н., Олійник (Турівна) Марія Ананіївна 1918 р.н., Олійник Ольга Пантелеймонівна 1880 р.н., Олійник Петро Ананійович 1924 р.н., Регелюк Килина Кузьмівна 1876 р.н., Українець Калістрат Володимирович 1904 р.н., Харкавлюк (Чорна) Марія Савівна, Чорна Горпина Єфремівна 1888 р.н, Чорна Марія Максимівна 1914 р.н., Чорна Мотрона Максимівна 1920 р.н., Чорний Максим Іванович 1880 р.н.
Ще 7 осіб, були заарештовані, перебували у в’язниці, але справи проти них були припинені, це: Грицюк Олександр Тимофійович 1922 р.н., Кривохижа Домнікія Іванівна 1909 р.н., Кривохижий Йосип Данилович 1899 р.н., Ланівський Дмитро Миколайович 1896 р.н., Харкавлюк Андрій Іванович 1890 р.н., Чинник Григорій Васильович 1892 р.н., Чорний Кирило Савович 1884 р.н. Відносно 2 осіб дані уточнюються: Кривохижий-Михайлюк Федір Ананійович 1902 р.н., Труняк Юхим Касянович 1912 р.н.
Всі репресовані летавчани в різні роки були реабілітовані.
(Із книги «Реабілітовані історією Хмельницька область» 2015 р., м. Хмельницький, Книги: друга, третя, шоста)

1931 р.
В Летаві з’явився перший трактор.
Першою жінкою-трактористкою була Софія Різник.
Також в селі відкрилась семирічна школа.

1932 р. – 1933 р.
За даними різних джерел в період Голодомору 1932-1933 р.р. в селі Летава померло близько 22 осіб, на даний час встановлено імена 17. Мартиролог укладений на підставі поіменних списків жертв Голодомору 1932-1933 р.р., складених Летавською сільською радою. Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області. Фонд P-6460, опис 1, справа 403.
1. Антонюк Ганна, 36 р., померла в 1932 р., причина смерті не вказана.
2. Байдюк Семен Сидорович, 37 р., помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
3. Зварич Григорій, 32 р., помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
4. Кривохижа Антоніна Михайлівна, 17 р., померла в 1932 р., причина смерті не вказана.
5. Маслій Марія, 45 р., померла в 1932 р., причина смерті не вказана.
6. Маслій Олександр, 43 р., помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
7. Маслій Терентій, 58 р., помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
8. Миколін Ірина, 40 р., померла в 1933 р., причина смерті не вказана.
9. Олійник Марко, 24 р., помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
10. Репій Ганна, 33 р., померла в 1933 р., причина смерті не вказана.
11. Репій Марина, 20 р., померла в 1932 р., причина смерті не вказана.
12. Степанишен Тихін Якович, 31 р., помер в 1932 р., причина смерті не вказана.
13. Чорна Федора, 32 р., померла в 1932 р., причина смерті не вказана.
14. Чорний Кирило, 37 р., помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
15. Чорний Петро, 9 р., утриманець, помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
16. Чорний Семен Григорович, 36 р., помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
17. Юрченко Дмитро Миколайович, 8 р., утриманець, помер в 1933 р., причина смерті не вказана.
(Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні : Хмельницька область. 2008 р. книга 2, ст.1068-1069)

1933 р. – 1936 р.
Директором Летавської школи був Корніцький В.Г.
(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»

1936 р.
Відкрилась середня (десятирічна) школа. Вона розміщувалась в будинку колишньої поміщиці Дружбацької.
Директором школи з 1936 р. по 1941 р. був Гаджула П.Д.
Уже в 1937 році відбувся перший випуск 10-го класу. Першими випускниками школи став 21 учень.

1937 р.
Летавський колгосп імені Леніна стає першим колгоспом-мільйонером на Поділлі.
В село проведено електрику, в будинках появилося світло.

1938 р.
На місці церкви побудовано клуб.
В селі побудовано млин.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

7 лютого 1939 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 07.02.1939 року голову колгоспу ім. Леніна села Летава Дробного Володимира Івановича нагороджено орденом Леніна; ланкову Антонюк Євдокію Максимівну - орденом "Знак пошани"; ланкову Цісар Ніну Леонтіївну - медаллю "За трудову доблесть".
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

Радянсько-фінська війна. 30 листопада 1939 року чотири армії СРСР чисельністю 540 тисяч осіб під командуванням Ворошилова та Тимошенка атакували кордони Фінляндії. Загальні втрати сторін у війні складають: у СРСР вбитими, пораненими та зниклими без вісті - від 320 до 380 тисяч осіб, у Фінляндії - 70 000 осіб. Війна закінчилась поразкою Фінляндії та втратою частини її території. 13.03.1940 року був підписаний Московський мирний договір.
1939 р. – 1940 р. У Радянсько-фінській війні брали участь - 10 летавчан: Дубовий Петро Іванович; Коробчук Давид Ілліч; Михалюк Іван Тимофійович; Скрипник Олександр Іванович; Чубатюк Леонтій Степанович. Ще п'ятеро односельчан не повернулися - це: Барчук Петро Федорович 1916 р.н.; Кузняк Петро Федорович 1915 р.н.; Ланівський Олександр Іванович; Чинник Михайло Іванович 1906 р.н.; Чинник Леонтій (дані уточнюються).

20 лютого 1940 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР колгосп ім. Леніна Летавської сільради - нагороджено орденом Леніна.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

1940 р.
В 1940 році в школі навчалось 616 учнів і викладав 21 вчитель.

17 січня 1941 р.
Станом на 1 січня 1941 року в селі налічувалось 719 дворів, населення становило 2639 осіб, із них віком від 16 і старші - 1866 осіб, підлітків від 12 до 16 років - 319 осіб.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

22.06.1941 р. – 09.05.1945 р. Війна між Німеччиною та Радянським Союзом.

9 липня 1941 р.
Початок окупації села німецькими військами.
В селі була створена Летавська сільська управа. Старостою управи призначений Харкавлюк Андрій Іванович, секретарем управи – Кузь Степан Калістратович; директором школи – Михальчишина Софія Пилипівна; начальником поштового відділення – Андрєєв Дмитро Радіонович. Комендантом села був німець на прізвище – Камінко.

12 липня 1941 р. – 5 травня 1942 р.
Старостою Летавської сільської управи був Харкавлюк Андрій Іванович 1890 р.н. уродженець с. Летава, із січня 1942 року член української націоналістичної організації «Просвіта», із травня 1942 року бригадир огородньої бригади, в березні 1944 року покинув село разом із відступаючими німецькими військами.

Січень 1942 р.
На початку січня під керівництвом референта шкільного відділу Гринишина Бориса і директора летавської школи Михайлишиної Софії Пилипівни в Летаві відбулися збори вчителів та деяких мешканців села. На цих зборах була створена українська націоналістична організація «Просвіта». Головою організації був обраний Ланівський Панас Степанович 1900 р.н.; секретарем та касиром організації був Гуменюк Микола Григорович 1922 р.н.; організатором та керівником організації була Михальчишина Софія Пилипівна 1899 р.н. – директор школи. Членами організації «Просвіта» були: Харкавлюк Андрій Іванович 1890 р.н., - староста сільської управи; Казимирко Казимир Казимирович – учитель; Ропій Тимофій Семенович 1910 р.н., уродженець с. Гусятин, учитель; Горячок Мойсей Сильвестрович 1906 р.н, - староста пожарної охорони села; Маслій Порфирій Антонович 1899 р.н., - обліковець 2-ї бригади; Харкавлюк Михайло Андрійович – кравець на дому. Всього організація нараховувала близько 25 осіб.
(АСК архівно-кримінальна справа №23217-О, Управління СБУ в Хмельницькій області ст.22-24)

1942 – 1943 р.
В період німецької окупації села, на примусові роботи до Німеччини було відправлено 342 жителя Летави, із них живими не повернулися 34 летавчанина, це: Андреєв Іван Степанович 1925 р.н., Бойко Василь Іванович 1923 р.н., Бойко Зіна Іванівна 1925 р.н., Бойко Іван Микитович 1919 р.н., Бучківський Василь Тодосійович 1926 р., Бучківський Олександр Васильович 1924 р.н., Бучківський Олександр Семенович 1924 р.н., Волощук Андрій Дем’янович 1925 р.н., Горячок Степан Станіславович 1925 р.н., Гуменюк Семен Захарович 1921 р.н., Довга Лідія Іллівна 1926 р.н., Кривохижий Дмитро Йосипович 1926 р.н., Кузь Олександр Васильович 1922 р.н., Кузь Олександр Григорович 1925 р.н., Маловічко Порфирій Андрійович 1899 р.н., Маслій Дмитро Іванович 1922 р.н., Михайлюк Дмитро Йосипович 1925 р.н., Олійник Феодосій Миколайович 1913 р.н., Паламар Олександр 1915 р.н., Регелюк Опанас Степанович 1920 р.н., Рижий Петро Миколайович 1925 р.н., Руденький Василь Ананійович 1923 р.н., Руденький Василь Андрійович 1923 р.н., Руденький Олексаедр Іванович 1923 р.н., Рябий Максим Іванович 1909 р.н., Харкавлюк Василь Семенович 1923 р.н., Харкавлюк Іван Максимович 1916 р.н., Харкавлюк Максим Семенович 1915 р.н., Чинник Антон Онуфрійович 1914 р.н., Чорна Анастасія Михайлівна 1924 р.н., Чорна Надія Михайлівна 1922 р.н., Чорна Зіна Тимофіївна 1925 р.н., Шутяк Марія Станіславівна 1913 р.н., Шутяк Степан Гаврилович 1919 р.н.
(АСК архівно-кримінальна справа №23217-О, Управління СБУ в Хмельницькій області ст.1-84)
(«Книга скорботи України. Хмельницька область», видавництво «Поділля», м. Хмельницький, 2004 р. том 3, ст.372-425)

5 травня 1942 р. – 15 березня 1944 р.
Старостою Летавської сільської управи був Ланівський Панас Степанович 1900 р.н., уродженець села Летава. З 1914 року навчався в Кам’янець-Подільському ремесловому училищі, столяр. В 1919 році після окупації міста польськими військами повернувся в село. З 1919 р. по 1929 р. працював на своєму господарстві. В 1929 році вступив у колгосп де працював на різних роботах. В 1937 році був вибраний членом правління колгоспу і бригадиром будівельної бригади. З липня 1941 року по травень 1942 року працював в сільській общині різноробочим. З початку січня 1942 року обраний головою української націоналістичної організації «Просвіта». 5 травня 1942 року районним шефом Бабіним призначений старостою Летавської сільської управи. За час своєї роботи старостою декілька разів проводив збори мешканців села, на яких критикував радянську владу, та агітував допомагати німецькій владі. За його участю на примусові роботи до Німеччини було відправлено - 342 жителі села. Під його керівництвом німецьким окупантам передано - більше 10 000 центнерів пшениці, близько 200 корів, 200 свиней, 1000 курей та іншого продовольства. 15 березня 1944 року разом із відступаючими німецькими військами виїхав до Німеччини в містечко Шьонау, Сілезія де працював їздовим у німця Франца Клаузнице. 19 лютого 1945 року переїхав в місто Кенігштайн, Саксонія де працював чорно робочим на місцевому цвинтарі. 25 травня 1945 року після захоплення міста польськими військами, повернувся в Летаву. 4 серпня 1945 року арештований Чемеровецьким РВ НКВС. 11 жовтня 1945 року Військовим трибуналом військ НКВС Кам’янець-Подільської області засуджений за ст.54-1 «а» (зрада батьківщині) КК УРСР на підставі ст.2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 року до 20 років каротажних робіт з конфіскацією майна та пораженням прав на 5 років.
(АСК архівно-кримінальна справа №23217-О, Управління СБУ в Хмельницькій області ст.1-84)

17 травня 1942 р.
В газеті «Подолянин» вийшла стаття І.Жалобницького «Просвіта в Чемирівцях». В якій було надруковано, що в кінці квітня в Чемирівцях відбулася нарада завідуючих шкіл та голів читалень. На нараді були присутні 20 завідуючих шкіл та 14 керівників читалень. Зразково наладила свою роботу читальня села Летава. При читальні організовано драматичний гурток. Його організатором був голова читальні Панас Ланівський. Гурток поставив п'єсу «По ревізії», а зібрані за вечір кошти 300 карбованців вирішено використати для потреб читальні.
(І.Жалобницький "Просвіта" в Чемирівцях", газета "Подолянин" № 42, 17.05.1942 р. ст.4, м. Кам'янець-Подільськ)

Березень 1944 р.
Під час відступу фашистських військ через село Летава, при спробі домагання, німецьким солдатом була застрелена Зубик Ганна Трохимівна 1925 р.н., яка проживала на Романівці.
(«Книга скорботи України. Хмельницька область», видавництво «Поділля», м. Хмельницький, 2004 р. том 3, ст.394-395)

2 квітня 1944 р.
В 10:00 год. солдати 714; 726; 723 стрілецького полку, 395 стрілецької дивізії радянської армії, під командуванням командира дивізії Ворожищева Олександра Васильовича, визволили село від німецьких окупантів.
714 стрілецький полк після захоплення північної частини с. Почапинці 01.04.1944 року в 4:00 год. приводив себе в порядок. 02.04.1944 року в 6:00 год. почав наступ на с. Летаву, і близько 10:00 год. заволодів західною частиною Летави, звідки вийшов на с. Жабинці, взявши в полон 2-х солдат противника, які належали 20 моторизованій дивізії, 90 моторизованого полку.
726 стрілецький полк ведучи бій з дрібними групами противника 01.04.1944 року о 2:00 год. ночі заволодів південною частиною села Почапинець. Привівши себе в порядок 02.04.1944 року в 6:00 год. почав наступ на село Летаву і близько 10:00 год. заволодів східною його частиною, взявши в полон 3 солдата противника, які належали 247 піхотному полку і 359 піхотному полку.
723 стрілецький полк знаходився в резерві командира дивізії і прямуючи за 714 полком о 12:30 год. 02.04.1944 року розташувався в центральній частині с. Летава, перебував в готовності відбивати контратаки піхоти і танків противника з можливих напрямків Мар’янівка-Жабинці.
Німецькі війська прикриваючись групами 20 моторизованої дивізії і 90 моторизованого полку, обороняють рубіж Жабинці-Мар’янівка, а основні сили відходять в південно-західному напрямку.
Втрати частин 395 дивізії за добу 2-го квітня 1944 року: убитими – 3 чоловіка; пораненими – 15 чоловік, крім двох полків.
Втрати німецьких військ убитими і пораненими до 150 солдат і офіцерів.
(«Боевое донесение штаби дивизии №0141 от 02.04.1944 г.» Сайт https://pamyat-naroda.ru/)
За даними штабу 395 стрілецької дивізії, яка визволяла село в період з 1 по 3 квітня 1944 року загинуло 5 солдат дивізії.
По 714 СП та 490 ОМСБ: 1-го квітня 1944 року загинув червоноармієць Блонський Станіслав Францович 1919 р.н. уродженець с. Листопадівка, Вінницької області. 2-го квітня 1944 року загинув сержант Разгулін Микола Миколайович 1924 р.н. уродженець с. Абрамово, Кіровської області, Росії. Обидва похоронені в селі Почапинці.
По 723 СП: 1-го квітня 1944 року загинув червоноармієць Андрієнко Іван Васильович 1909 р.н. уродженець с. Волфіно, Курської області, Росії. Похоронений в селі Хропотова.
По 726 СП: 3-го квітня 1944 року загинули молодший сержант Люлін Андрій Нікітович 1914 р.н. уродженець с. Красноє, Воронежської області, Росії та червоноармієць Бейтурсунов Джайнах Бай 1895 р.н. уродженець с. Найличет, Южно-Казахстанської області, Казахстан. Обидва похоронені в селі Мар'янівка.
Даних про загиблих та похоронених в с. Летава немає.
(«Списки безвозвратных потерь личного состава за первую декаду апреля 1944 года по 714; 723; 726 стрелковым полкам 395 стрелковой дивизии» Сайт https://pamyat-naroda.ru/)
За даними із архіву військово-історичного музею Прикарпатського воєнного округу в 1947 році, на цвинтарі в с. Летава знаходилась братська могила, в якій похоронені 2 невідомих солдати, які загинули в 1944 році. Встановлено дерев’яний пам’ятник на якому написано «Вечная память героям павшим в боях за свободу и независимость нашей родины 1941-1945 г.г.». Постійного напису на пам'ятнику не зроблено.
На даний момент на цвинтарі села знаходиться могила солдата Рибакова Костянтина Петровича 1924 р.н., який загинув в Летаві у 1944 році.
(Архів військово-історичного музею Прикарпатського воєнного округу. 1947 р. Друге фото зроблено в 2020 р.)
395 стрілецька дивізія до 31.03.1944 року входила до складу 22 стрілецького корпусу 18 армії, а з 01.04.1944 року входила до складу 107 стрілецького корпусу, 1-ї гвардійської армії, 1-го Українського фронту. За даними журналу бойових дій 107 стрілецького корпусу від 02.04.1944 року противник розрізненими групами продовжує відходити в західному напрямку, спалюючи на шляху свою техніку і чинячи на протязі дня незначний опір наступаючим частинам корпусу. Корпус на протязі ночі приводив себе в порядок, підтягував артилерію і боєприпаси і з 8:30 год. поновив наступ в загальному напрямку на м.Скалу. Частини корпуса долаючи суцільне бездоріжжя великі снігові замети і сильний зустрічний вітер, який перейшов в середині дня в снігову заметіль, просувалися вперед, на руках перетягуючи гармати і вози через снігові замети і галявини заволоділи селами: Ружа, Михайлівка, Мар’янівка, Жабинці, Гуків, П’ятничани, Бурти і в 17:00 год. вийшли до р. Збруч, де готують мости і переправи на західний берег річки. Положення частин 107 корпусу наприкінці дня 02.04.1944 року.
395 стрілецька дивізія: 714 СП – північна околиця с. Жабинці; 726 СП – південно-західна околиця с. Жабинці; 723 СП – південно-західна околиця с. Летава. Командний пункт дивізії знаходиться в с. Почапинцях. Втрати частин дивізії за 02.04.1944 р. убитих – 3 поранених – 15 солдат.
304 стрілецька дивізія: 807 СП – західна околиця с. Гуків; 809 СП – східна частина с. Гуків; 812 СП – західна околиця с. Мар’янівка; Командний пункт дивізії знаходиться в с. Лянцкорунь, Втрати частин дивізії за 02.04.1944 р. убитих – 3, поранених -11.
127 стрілецька дивізія: 555 СП – західна околиця с. П’ятничани; 549 СП – південна околиця с. П’ятничани; 547 СП – західна околиця с. Бережанка. Командний пункт дивізії знаходився в с. Кочубіїв. Втрати частин дивізії за 02.04.1944 р. убитих – 13, поранених – 30 солдат.
Артилерія частин 107 корпуса супроводжувала піхоту і вела вогонь по вогневих точках противника, витративши при цьому 398 снарядів і мін різних калібрів.
В результаті чого знищено до 350 німецьких солдат і офіцерів, розбито і спалено 10 автомашин, 2 танка, 1 бронетранспортер, захоплено несправних 280 автомашин, 20 мотоциклів, 4 підбитих танки, спалено самохідних гармат типу «Фердинанд» - 1, захоплено 82 полонених солдат, які належать 20 моторизованій дивізії, 208, 291 і 369 піхотній дивізії, 1, 16 і 19 танковим дивізіям.
(«Выписка из журнала боевых действий частей 107 стрелкового корпуса за апрель месяц 1944 г. ст.2(870)»
Сайт https://pamyat-naroda.ru/)

6 квітня 1944 р. – 1948 р.
Головою Летавської сільської ради призначено Коробчука Степана Ільковича 1893 р.н., уродженця і жителя с. Летава, грамотного, безпартійного.

6 квітня 1944 р. – 1970 р.
Головою колгоспу ім. Леніна призначено Бойка Давида Васильовича.

(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

Бойко Давид Васильович народився 14.09.1904 року в селі Лятава, Лянскорунської волості, Ком'янецького повіту, Подільської губернії. Закінчив два класи початкової сільської школи. З 1913 року почав працювати за наймом. З 1923 р. по 1930 р. працював у сільськогосподарській артілі «Відродження». З 1930 р. по 1941 р. – заступник голови колгоспу імені Леніна с. Летава. З 1941 р. по 1944 р. перебував у евакуації в Саратовській області, РРФСР. З 06.04.1944 по 1970 р. – голова колгоспу імені Леніна с. Летава. Двічі Герой Соціалістичної праці (1948; 1958). Депутат Верховної Ради УРСР 2-го (1947-1951) та 5-го (1959-1963) скликання. З 1970 року почесний пенсіонер союзного значення. Помер 28.12.1984 року, похований в с. Летава.
(Сайт «Вікіпедія» Бойко Давид Васильович)
7 та 8 квітня 1944 р.
В ці дні призивною комісією №9 Чемеровецького РВК до лав Червоної армії на війну з Німеччиною, було мобілізовано 195 летавчан. Половина з них не повернулася живими. Значна кількість загинула в перших боях на території Тернопільської та Львівської областей.
Андрєєв Іван Тодосійович 1925 р.н.; Андрєєв Олександр Степанович 1918 р.н.; Антонюк Кузьма Микифорович 1902 р.н.; Антонюк Федір Микифорович 1908 р.н.; Баб'як Панас Олександрович 1912 р.н.; Байдюк Омелян Михайлович 1898 р.н.; Балажко Микита Юрійович 1911 р.н.; Барчук Єфрем Калістратович 1896 р.н.; Білоус Яків Прокопович 1908 р.н.; Блескун Федір Андрійович 1908 р.н.; Бойко Ананій Пантелеймонович 1918 р.н.; Бойко Афанасій Іванович 1921 р.н.; Бойко Афанасій Йосипович 1905 р.н.; Бойко Іван Прохорович 1921 р.н.; Бойко Калин Андрійович 1904 р.н.; Бойко Микифор Якович 1910 р.н.; Бойко Павло Васильович 1907 р.н.; Бойко Прокоп Пантелемонович 1910 р.н.; Бойко Федор Сидорович 1903 р.н.; Бучківський Антон Степанович 1899 р.н.; Бучковський Сільвестр Аврамович 1903 р.н.; Бучковський Тодосій Степанович 1903 р.н.; Войтов Андрій Лук'янович 1898 р.н.; Войтов Афанасій Леонтійович 1923 р.н.; Войтов Афанасій Лук'янович 1905 р.н.; Войтов Афанасій Федорович 1909 р.н.; Войтов Василь Аксентійович 1902 р.н.; Войтов Йосип Федорович 1905 р.н.; Войтов Олександр Трофимович 1921 р.н.; Войтов Олександр Федорович 1909 р.н.; Войтов Юрій Степанович 1899 р.н.; Вуєчок Василь Калинович 1925 р.н.; Гаврилюк Михайло Семенович 1918 р.н.; Гаврилюк Павло Григорович 1903 р.н.; Горячок Арсеній Мойсейович 1918 р.н.; Горячок Василь Мойсейович 1908 р.н.; Горячок Кузьма Григорович 1911 р.н.; Горячок Мойсей Сільвестрович 1906 р.н.; Горячок Михайло Федорович 1902 р.н.; Горячок Олександр Сільвестрович 1897 р.н.; Горячок Павло Григорович 1901 р.н.; Горячок Федір Григорович 1917 р.н.; Горячок Федір Кузьмич 1908 р.н.; Горячок Юрій Микифорович 1895 р.н.; Грицюк Афанасій Лук'янович 1908 р.н.; Грицюк Микита Феодосійович 1897 р.н.; Грицюк Петро Пилипович 1911 р.н.; Грицюк Тимофій Кузьмович 1897 р.н.; Грицюк Юрій Стахович 1905 р.н.; Гуменюк Василь Семенович 1923 р.н.; Гуменюк Кузьма Захарович 1901 р.н.; Димчук Андрій Миколайович 1902 р.н.; Дорож Федір Семенович 1915 р.н.; Дробний Каліній Савович 1911 р.н.; Дуцкий Прокопій Кирилович 1897 р.н.; Зварич Арсен Іванович 1903 р.н.; Зубик Аврам Кузьмович 1900 р.н.; Зубик Афанасій Васильович 1908 р.н.; Зубик Афанасій Герасимович 1922 р.н.; Зубик Василь Іванович 1922 р.н.; Зубик Григорій Іванович 1911 р.н.; Зубик Данило Герасимович 1905 р.н.; Зубик Іван Юрійович 1895 р.н.; Зубик Максим Гаврилович 1899 р.н.; Зубик Никифір Данилович 1903 р.н.; Зубик Олександр Сидорович 1914 р.н.; Зубик Олексій Кузьмович 1896 р.н.; Калуцький Володимир Сидорович 1923 р.н.; Калуцький Єфім Семенович 1899 р.н.; Калуцький Микита Федорович 1908 р.н.; Карпенко Микола Олександрович 1920 р.н.; Ковбасюк Іван Петрович 1913 р.н.; Козьмін Арсен Антонович 1900 р.н.; Козьмін Іван Корнилович 1907 р.н.; Козьмін Ігнатій Ілліч 1910 р.н.; Козьмін Юрій Антонович 1904 р.н.; Кривохижий Василь Миколайович 1903 р.н.; Кривохижий Василь Юрійович 1905 р.н.; Кривохижий Григорій Ілліч 1913 р.н.; Кривохижий Марко Іванович 1898 р.н.; Кузняк Іван Семенович 1925 р.н.; Кузняк Кузьма Семенович 1911 р.н.; Кузняк Михайло Трофімович 1897 р.н.; Кузь Василь Калінович 1897 р.н.; Кузь Степан Калинович 1906 р.н.; Ланівський Дмитро Михайлович 1896 р.н.; Ластавчук Афанасій Тимофійович 1919 р.н.; Лінкевич Віктор Антонович 1922 р.н.; Маловічко Василь Якович 1910 р.н.; Мартинюк Матвій Семенович 1901 р.н.; Маслій Гаврило Прокопович 1908 р.н.; Маслій Григорій Захарович 1910 р.н.; Маслій Макар Семенович 1897 р.н.; Маслій Михайло Трофимович 1907 р.н.; Маслій Олександр Давидович 1915 р.н.; Маслій Панас Андрійович 1916 р.н.; Маслій Порфирій Антонович 1899 р.н.; Маслій Степан Гаврилович 1910 р.н.; Миколін Афанасій Сергійович 1911 р.н.; Миколін Корнило Матвійович 1899 р.н.; Миколін Олексій Іванович 1904 р.н.; Нагурний Роман Микифорович 1898 р.н.; Нагурний Сергій Леонтійович 1912 р.н.; Нечипорук Микола Микитович 1909 р.н.; Ніколін Трофим Дмитрович 1916 р.н.; Олійник Арсен Федорович 1909 р.н.; Олійник Марко Федорович 1900 р.н.; Олійник Яків Васильович 1903 р.н.; Регелюк Гнат Антонович 1910 р.н.; Регелюк Олександр Макарович 1914 р.н.; Рижий Микола Якович 1905 р.н.; Різник Калістрат Митрофанович 1899 р.н.; Різник Олександр Васильович 1907 р.н.; Різник Сергій Йосипович 1923 р.н.; Різник Федір Дмитрович 1912 р.н.; Романюк Ананій Федорович 1925 р.н.; Романюк Петро Матвійович 1908 р.н.; Романюк Сидор Васильович 1910 р.н.; Руденький Афанасій Іванович 1911 р.н.; Руденький Василь Микифорович 1921 р.н.; Руденький Володимир Борисович 1916 р.н.; Рудий Василь Іванович 1910 р.н.; Рудий Гнат Микифорович 1905 р.н.; Рябий Афанасій Тимофійович 1911 р.н.; Рябий Данило Маркович 1901 р.н.; Савчук Антон Онуфрійович 1900 р.н.; Савчук Захарій Савович 1898 р.н.; Савчук Микола Ількович 1921 р.н.; Савчук Олександр Антонович 1915 р.н.; Савчук Роман Ількович 1900 р.н.; Савчук Юрій Григорович 1895 р.н.; Савчук Юрій Йосипович 1895 р.н.; Скрипник Петро Пилипович 1920 р.н.; Скрипник Сергій Олімпович 1911 р.н.; Скрипник Федір Іванович 1903 р.н.; Сомик Андрій Павлович 1911 р.н.; Сомик Володимир Якович 1898 р.н.; Сомик Давид Федорович 1910 р.н.; Сомик Єфим Якович 1900 р.н.; Сомик Іван Михайлович 1924 р.н.; Сомик Леонтій Антонович 1903 р.н.; Сомик Олександр Васильович 1924 р.н.; Сомик Петро Володимирович 1922 р.н.; Сомик Федір Максимович 1915 р.н.; Степанишин Ілля Іванович 1898 р.н.; Труняк Ананій Кас’янович 1907 р.н.; Труняк Григорій Васильович 1916 р.н.; Труняк Іван Кас'янович 1922 р.н.; Труняк Іван Олімпович 1902 р.н.; Труняк Мойсей Федорович 1901 р.н.; Українець Яків Володимирович 1897 р.н.; Фуртель Ігор Якович 1909 р.н.; Фуртель Павло Арсентійович 1904 р.н.; Фуртель Федір Арсентійович 1900 р.н.; Хавкавлюк Іван Миколайович 1915 р.н.; Хакравлюк Карін Микитович 1897 р.н.; Харкавлюк Іван Артемович 1910 р.н.; Харкавлюк Микола Ананійович 1907 р.н.; Харкавлюк Михайло Максимович 1908 р.н.; Харкавлюк Павло Миколайович 1908 р.н.; Харкавлюк Трофим Степанович 1907 р.н.; Цісар Тимофій Леонтійович 1898 р.н.; Цугель Іван Петрович 1913 р.н.; Чинник Онуфрій Іванович 1901 р.н.; Чинник Василь Кузьмович 1905 р.н.; Чинник Василь Лук'янович 1909 р.н.; Чинник Іван Петрович 1917 р.н.; Чинник Петро Ананійович 1915 р.н.; Чорний Афанасій Ісакович 1916 р.н.; Чорний Афанасій Іванович 1915 р.н.; Чорний Афанасій Олексійович 1900 р.н.; Чорний Кирило Петрович 1903 р.н.; Чорний Михайло Сергійович 1907 р.н.; Чорний Петро Савович 1903 р.н.; Чорний Сергій Корнилович 1898 р.н.; Чорний Сергій Федорович 1902 р.н.; Чорний Федір Савович 1900 р.н.; Чубатюк Арсен Арсентійович 1924 р.н.; Чубатюк Григорій Іванович 1900 р.н.; Чубатюк Леонтій Степанович 1906 р.н.; Чубатюк Петро Степанович 1903 р.н.; Шекатун Павло Іванович 1909 р.н.; Шутяк Андрій Гаврилович 1907 р.н.; Шутяк Іван Федорович 1915 р.н.; Шутяк Кузьма Гаврилович 1897 р.н.; Шутяк Михайло Петрович 1912 р.н.; Шутяк Олександр Іванович 1922 р.н.; Шутяк Петро Семенович 1925 р.н.; Шутяк Сидор Іванович 1909 р.н.; Шутяк Федір Микифорович 1907 р.н.; Шутяк Федор Юрійович 1898 р.н.; Шутяк Яків Арсенійович 1904 р.н.; Юрченко Афанасій Васильович 1922 р.н.; Юрченко Микифір Павлович 1912 р.н.; Яцков Петро Тимофійович 1913 р.н.
(«Список мобилизованных Чемеровецкого района 7 апреля 1944 года. Комисией №9» Сайт https://pamyat-naroda.ru)
1944 р.
Директором Летавської середньої школи був Антонюк Кузьма Захарович.

1944 р. – 1945 р.
Директором Летавської середньої школи був Сніжинський С.Д.

1945 р. – 1951 р.
Директором Летавської середньої школи був – Танащук Іван Васильович.
(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»

1947 р.
Бойко Давид Васильович вперше обирається депутатом Верховної Ради Української РСР по Чемеровецькому виборчому округу №411.
18 лютого 1959 року – вдруге.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

1 січня 1948 р.
В селі налічувалось 747 дворів, населення становило 2461 особа, із них чоловіків віком від 16 до 60 років - 524 особи, жінок віком від 16 до 55 років - 908 осіб, підлітків від 12 до 16 років - 168 осіб.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

16 лютого 1948 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29.03.1947 року, передовикам сільського господарства Української РСР - голові колгоспу імені Леніна села Летава Бойку Давиду Васильовичу; ланковим Горячок Ганні Степанівні; Горячок Тетяні Йосипівні; Нагурній Марії Василівні; Ніколіній Антоніні Трохимівні; Регелюк Агрипині Мойсеївні; Резнік Тетяні Яківні; Чинник Анастасії Андріївні; Шутяк Анастасії Гнатівні; Юрченко Марфі Федорівні та бригадиру тракторної бригади Ніколіну Сергію Микитовичу - присвоєно звання Герой Соціалістичної праці.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

27 лютого 1948 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29.03.1947 року передовиків сільського господарства, колгоспу ім. Леніна села Летава - нагороджено орденом Леніна. Барчук Зінаїду Василівну - ланкову; Бойка Федора Йосиповичу - бригадира; Бучківську Софію Олександрівну - колгоспницю; Горячок Марію Аврамівну - колгоспницю; Дробну Софію Георгіївну - ланкову; Зубик Агафію Георгіївну - ланкову; Кривохижу Антоніну Олексіївну - колгоспницю; Маслій Марію Порфирівну - ланкову; Охрім Ольгу Миколаївну - ланкову; Регелюк Ганну Іллівну - колгоспницю; Регелюк Марію Дмитрівну - ланкову; Харкавлюка Тимофія Андрійовича - агротехніка; Харкавлюка Павла Микитовича - бригадира; Цісар Феодосію Антонівну - ланкову; Чорну Зінаїду Василівну - ланкову; Чинник Марію Дмитрівну - колгоспницю; Чорну Марію Опанасівну - колгоспницю; Шурдій Марію Кирилівну - ланкову; Шутяк Марію Василівну – колгоспницю.
Одночасно, цим же указом - 64 передовика колгоспу нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора; близько ста п’яти десяти - медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку».

(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

Літом 1948 року на практиці в колгоспі ім. Леніна с. Летава, разом із своїми студентами побувала викладач Київського художнього інституту Тетяна Нилівна Яблонська (1917 р. – 2005 р.). Саме в Летаві, натхнена тяжкою працею колгоспників вона робить ескізи до своєї картини «Хліб». В 1949 році Яблонська Т.Н. закінчує роботу над картиною «Хліб» і презентує її, а вже в 1950 році художниці за картину була присуджена Сталінська премія ІІ ступеня в розмірі 50 000 рублів. Картина демонструвалася на виставках у Польщі, Фінляндії, та на Бієнале у Венеції в 1956 році. Також картина була нагороджена бронзовою медаллю Всесвітньої виставки в Брюсселі в 1958 році. На даний час картина «Хліб» знаходиться в державній Третьяковській галереї в Москві. Розмір картини 2010х3700 мм.
(Сайт «Википедия» Хлеб - картина Яблонской)

9 липня 1949 р.
В селі Летава почала працювати перша в області сільська лікарня на 25 ліжок.

21 серпня 1950 р.
Відбулося об’єднання колгоспів Летави та сіл Чагарівка і Вигода.

1951 р. – 1975 р.
Директором Летавської середньої школи був – Комарницький Юрій Васильович.
(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»)

1 січня 1952 р.
В селі налічувалось 923 двори, населення становило 2978 осіб, із них чоловіків віком від 16 до 60 років - 611 осіб, жінок віком від 16 до 55 років - 1063 особи, підлітків від 12 до 16 років - 268 осіб.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

9 травня 1952 р.
На річці Збруч була відкрита міжколгоспна гідроелектростанція потужністю 420 кВт.

1956 р.
Головою Летавської сільської ради був Чинник Василь Данилович.

1957 р.
В грудні в клубі відкрито Летавський сільський історичний музей.
З 1957 р. по 1964 р. в приміщені клубу також розміщувалась школа.

26 лютого 1958 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР, голові колгоспу імені Леніна, Чемеровецького району, Хмельницької області – Бойку Давиду Васильовичу присвоєння звання двічі Герой Соціалістичної праці.
Інших працівників колгоспу нагороджено: орденом Леніна: Зубик Ольгу Андріївну – доярку колгоспу; Ніколіна Сергія Микитовича – бригадира тракторної бригади. Орденом «Трудового червоного прапора»: Грицюк Надію Григорівну – ланкову; Кривохижу Марію Олександрівну – свинарку; Муращика Степана Кириловича – бригадира. Орденом «Знак пошани»: Крижанівського Якова Йосиповича – зоотехніка; Трач Зінаїду Петрівну – ланкову; Чорну Єліну Антонівну – ланкову; Медаллю «За трудову доблесть»: Бойка Тимофія Якимовича – бригадира; Вовкун Антоніну Никифоровну – доярку; Дуцьку Зінаїду Олексіївну – ланкову. Медаллю «За трудову відзнаку»: Войтову Галину Калинівну – доярку; Зубика Григорія Івановича – завідуючого фермою.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

1959 р.
У грудні сталося об’єднання колгоспів Летави та сіл Жабинці і Михайлівка.

5 лютого 1961 р.
В центрі села перед будинком культури відкрито бронзовий бюст двічі Герою Соціалістичної праці Бойку Д.В.

1961 р.
В колгоспі ділянки з цукровими буряками посіяні за новою технологією і вперше збирання цукрових буряків проводилось виключно комбайном, а завантаження двома буряконавантажувачами.

1961 р. – 1966 р.
Головою виконкому Летавської сільської ради був Подущак Павло Іванович.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

1964 р.
Побудована нова трьох поверхова школа
30 квітня 1966 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30.04.1966 року передовиків сільського господарства, колгоспу ім. Леніна села Летава – нагороджено: орденом «Знак пошани» Чинника Петра Михайловича – бригадира; медаллю «За трудову доблесть»: Степанишину Марію Степанівну – ланкову; медаллю «За трудову відзнаку»: Лемішко Ольгу Андріївну – ланкову.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

1966 р.
Головним лікарем Летавської дільничної лікарні був Слабінський Микола Миколайович.

1966 р. – 1970 р.
Головою виконкому Летавської сільської ради був Савчук Опанас Юрійович.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

1 січня 1968 р.
В селі налічувалось 1041 двір, в них членів колгоспу – 2467 осіб, із них працездатних чоловіків віком від 16 до 60 років - 724 осіб, працездатних жінок віком від 16 до 55 років - 917 осіб, кількість населених пунктів в колгоспі - 5.
(«Ордена Леніна колгосп імені Леніна» збірник документів і матеріалів з історії Летавського колгоспу. Каменяр 1969 р. Львів)

21.08.1968 р. – 11.09.1968 р. Вторгнення військ країн-членів Варшавського договору до Чехословаччини з метою припинення реформ Александера Дубчека.
У даному військовому конфлікті приймали участь летавчани:
Лемешко Дмитро Іванович 1948 р. - 2019 р.;
Різник Євген Петрович 1948 р. - 2019 р.

1970 р. – 11 листопада 1980 р.
Головою колгоспу імені Леніна призначено Ліщука Володимира Давидовича.
Ліщук Володимир Давидович народився 15.10.1931 року в с. Черче, тепер Чемеровецького району, Хмельницької області. В цьому ж селі закінчив семирічну школу. В 1950 році почав трудову діяльність колгоспником. Далі Служба в Радянській армії. В 1958 році закінчив сільськогосподарський технікум, а потім і Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. З 1965 р. по 1970 р. працював головою колгоспу «Світанок» Чемеровецького району Хмельницької області. З 1970 по 11.11.1980 року працював головою колгоспу імені Леніна с. Летава. 24.12.1976 року нагороджений званням Герой Соціалістичної праці. В 1980 році обраний депутатом Верховної Ради УРСР 10-го скликання. Помер 11 листопада 1980 року, похований в с. Черче.

(Сайт «Вікіпедія» Ліщук Володимир Давидович)

1970 р. – 1986 р.
Головою Летавської сільської ради був Харкавлюк Петро Корнилович 1937 р. - 2002 р.
Після затвердження в СРСР нової конституції 1977 року Летавську сільську раду названо Летавською сільською радою народних депутатів Чемеровецького району, Хмельницької області. До прийняття Незалежності України сільська рада діяла на підставі Закону УРСР «Про сільську раду народних депутатів Української PCP» 1982 р.

1973 р.
В Летавській сільській лікарні починає працювати лікар-гінеколог, а згодом і головний лікар Шарафан Михайло Михайлович (1941 р. - 1992 р.) Першою його новонародженою дитиною став хлопчик на ім'я Юрко.

1975 р. – 1986 р.
Директором Летавської середньої школи був – Ситник Василь Федорович.
(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»

24 грудня 1976 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР № 4944-ІХ, голові колгоспу імені Леніна Ліщуку Володимиру Давидовичу присвоєння звання Герой Соціалістичної праці.
(Сайт «Вікіпедія» Ліщук Володимир Давидович)

9 травня 1977 р.
В Летаві побудовано та урочисто відкрито новий Будинок культури. В цей день прем'єрним показом демонструвалася кінострічка Леоніда Бикова "Ати-бати йшли солдати".

18 серпня 1978 р.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18.08.1978 року вчителю Летавської середньої школи Барчуку Івану Станіславовичу присвоєно почесне звання "Заслуженого вчителя Української РСР".

25.12.1979 р. – 15.02.1989 р. Афганська війна.
Учасниками війни в Демократичній республіці Афганістан були уродженці Летави:
1. Зубик Микола Панасович 1955 р. н.;
2. Рябий Сергій Віталійович 1965 р. н.;
3. Нагурний Петро Петрович 1969 р. н.;
4. Чинник Петро Григорович (1969 р. – 1992 р.)

1981 р.
Головою колгоспу імені Леніна призначено Шаповала Михайла Васильовича.
Шаповал Михайло Васильович народився 08.02.1946 року в селищі Чемерівці, Хмельницької області. В 1957 році після смерті матері Михайло разом із своїм братом Сергієм потрапили в Дашевський дитячий будинок Вінницької області. Після чого поступає в Іллінецький зоологічний технікум на спеціальність зоотехніка. По закінченні технікуму в 1965 році працював бригадиром тваринників Антонінського цукрового комбінату Красилівського району, Хмельницької області. В 1970 році заочно закінчує Білоцерківський сільсько-господарський інститут та працює головним зоотехніком в колгоспі села Біла, Чемеровецького району. В 1974 році голова колгоспу в селі Кутківці. В 1977 році голова колгоспу в селі Біла. В 1981 році призначають головою колгоспу імені Леніна села Летава. В 2010 році присвоєно звання «Герой України». На даний час керівник сільськогосподарського виробничого кооперативу «Летава».
(Сайт «Вікіпедія» Шаповал Михайло Васильович)  
1983 р.
За пропозицією обласної ради ДСТ «Колос» при Чемеровецькій дитячо-юнацькій спортивній школі в Летаві відкрито філіал з важкої атлетики, тренером-викладачем якого став – Антонюк Василь Семенович.

1985 р.
Літом в Летаву приїжджає збірна ветеранів Радянського Союзу з футболу та проводить товариський матч з летавською футбольною командою «Нива».

26 квітня 1986 р. Сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
Учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС були летавчани:
1.  Аліварський Василь Леонтійович
2.  Маслій Володимир Павлович
3.  Москалюк Микола Петрович
4.  Приймак Віталій Володимирович

1986 р. – 1990 р.
Головою Летавської сільської ради був Білявський Микола Миколайович 1962 р.н

1986 р. – 1987 р.
Директором Летавської середньої школи була – Трухнір Євгенія Олександрівна.
(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»

1987 р. – 2000 р.
Директором Летавської середньої школи був - Литовченко Іван Іванович.
(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»

1988 р.
Першим летавчанином Майстром спорту СРСР з важкої атлетики став Микола Остапов - срібний призер чемпіонату УРСР та срібний призер чемпіонату Збройних Сил СРСР.

1989 р. або 1990 р.
У Летаві після 60-річної перерви була відкрита та освячена православна церква, яка знаходилась у маленькій хатині баби Лікерії. Першим священиком був отець Георгій (Грицько Юрій Васильович).

1990 р. – 1994 р.
Головою Летавської сільської ради був Чубатюк Василь Гаврилович 1942 р. - 2010 р.

1991 р. – 2001 р. Югославська війна.
З 1994 р. по 1995 р. в Югославській війні в складі Миротворчого контингенту ООН, 240-го окремого спеціального батальйону Збройних сил України приймав участь уродженець Летави – Войтов Віктор Павлович 1973 р.н.

19 січня 1992 р.
Почалася газифікація села.

1994 р. – 2000 р.
Головою Летавської сільської ради вдруге був обраний Харкавлюк Петро Корнилович 1937 р.н., який в загальній кількості близько 20-и років був очільником сільської ради.

1995 р.
Володарем Кубка світу з важкої атлетики, який проходив у м. Сентендре, Угорщина став летавчанин Дуцький Анатолій Анатолійович 21.02.1973 р.н. - майстер спорту України міжнародного класу (2000), чемпіон України (1994; 1997; 2002); срібний призер (1995; 2002); бронзовий призер (2000; 2003), член збірної команди України (1994-1998).
(І.Василишин, В.Науменко «Важка атлетика Львівщини 1912-2012» м. Львів, 2014 р. ст.109)

14 жовтня 1995 р.
Побудовано і відкрито нову Свято-Покровську православну церкву, яка відноситься до Української православної церкви, Московського патріархату.

1997 р.
Засновано танцювальний колектив «Летавчанка» під керівництвом Домбровецької Оксани Михайлівни.

2000 р.
Колгосп перейменовано в сільськогосподарський виробничий кооператив "Летава".
Після виступів на міжнародних фестивалях та конкурсах українського танцю, танцювальний колектив «Летавчанка» отримав звання «Взірцевий».

2000 р. – 2011 р.
Директором Летавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів був – Собань Олександр Володимирович.
(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»

2000 р. – 2015 р.
В травні 2000 року на місцевих виборах головою Летавської сільської ради був обираний Руденький Олександр Миколайович 1963 р.н., який напротязі 15 років працював сільським головою, тричі підряд 31.03.2002 року, 26.03.2006 року та 31.10.2010 року, на чергових виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів вибирався на цю посаду.

13 листопада 2001 р.
Указом Президента України Леоніда Кучми № 1078/2001, голова правління сільськогосподарського кооперативу "Летава" Шаповал Михайло Васильович нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.
(Сайт https://zakon.rada.gov.ua Указ Президента України «Про відзначення державними нагородами України працівників агропромислового комплексу» №1078/2001 від 13.11.2001 р.)

2002 р.

Танцювальний колектив «Летавчанка» бере участь у четвертому фестивалі українського мистецтва в Польщі, де займає І місце, після чого колективу було присвоєно звання «Народний».

20.03.2003 р. – 15.12.2011 р. Війна в Іраку, військовий конфлікт, що розпочався із вторгнення збройних сил міжнародної коаліції під проводом США та Великої Британії з метою повалення режиму президента країни Саддама Хусейна. З 11 серпня 2003 р. по 09 грудня 2008 р. у військових операціях на території Іраку на стороні міжнародної коаліції брав участь окремий контингент Збройних сил України в кількості 1690 військовослужбовців.
У війні в Іраку у складі українського Миротворчого контингенту Збройних сил України брав участь летавчанин Михальчук Віктор Володимирович 1977 р.н.

2005 р.
З нагоди 75-річчя утворення СГК "Летава" (колгоспу ім. Леніна), в Летаві побудований та відкритий новий спортивний комплекс.

2006 р.
В Летаві вперше пройшов Регіональний фестиваль-конкурс творчості сільської молоді «Летавчанка» збирає друзів», започаткований Хмельницьким обласним науково-методичним центром культури і мистецтва з ініціативи керівника зразкового ансамблю танцю «Летавчанка» Домбровецької Оксани Михайлівни. Журі фестивалю очолив народний артист України Мухарський Дмитро Олександрович. Фестиваль проходив щорічно.
(Д. Гостинна "Летавчанка" збирає друзів: «Про регіональний фестиваль-конкурс творчості сільської молоді у Летаві Чемеровецького району» Газета Подільські вісті, 11.07.2006 р. м. Хмельницький). (Сайт https://www.podillyastar.top/ Хмельницький обласний науково-методичний центр культури і мистецтва)

21 серпня 2010 р.
Указом Президента України Віктора Януковича № 859/2010, голові правління сільськогосподарського кооперативу «Летава» Шаповалу Михайлу Васильовичу присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
(Сайт https://zakon.rada.gov.ua Указ Президента України «Про присвоєння М. Шаповалу звання Герой України»)

2011 р.
В центрі села на вулиці Радянській (тепер Українській), побудовано і відкрито церкву «Храм Покрова Пресвятої Богородиці», яка відноситься до Української православної церкви, Київський патріархат.

2011 р. – 2019 р.
Директором Летавського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Ліцей» була - Шутяк Оксана Дмитрівна.

8 травня 2013 р.
Чемпіоном Європи з пауерліфтінгу, який проходив в м. Пльзень, Чехія став уродженець Летави Горячок Анатолій Олександрович 14.05.1979 р.н.- майстер спорту міжнародного класу України та Росії, срібний призер Чемпіонату світу (2013); бронзовий призер чемпіонату світу (2014); срібний призер чемпіонату Європи (2014); бронзовий призер чемпіонату Європи (2012; 2019); чемпіон України (2009; 2010; 2012; 2013; 2014); володар кубка України (2002; 2003; 2009); чемпіон Росії (2015; 2016; 2017).
(Сайт «Википедия» Горячок Анатолий Александрович)

14.04.2014 р. Війна на сході України.
Близько 30 летавчан були учасниками анти-териростичної операції на сході України. Всі вони повернулися живими.

25 жовтня 2015 р.
На чергових виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, сільським Головою Летавської сільської ради обраний Бучківський Володимир Степанович 1970 р.н.

13 жовтня 2018 р.
В Летаві відбулося свято села. Привітати летавчан із цією подією завітали: заступник голови обласної державної адміністрації Світлана Павлишина, голова Чемеровецької районної державної адміністрації Олег Батюк, заступник голови Чемеровецької районної ради Лариса Лук’янова.

7 листопада 2018 р.
У Всеукраїнському огляді-конкурсі клубних закладів сільської місцевості Міністерства культури України - ІІ місце за підсумками засідання журі посів Летавський сільський будинок культури Чемеровецького району Хмельницької області, директор Домбровецька Оксана Михайлівна.
(Сайт https://www.podillyastar.top/2018/11/07. Вітаємо Летавський сільський будинок культури)

12 жовтня 2019 р.
В Летаві вдруге відбулося свято села.

17 липня 2020 року Постановою Верховної Ради України №807-ІХ у Хмельницькій області утворено три нових райони: Кам’янець-Подільський, Хмельницький, Шепетівський, та ліквідовано 20 старих районів.
Село Летава увійшло до Чемеровецької селищної територіальної громади, Кам’янець-Подільського району, Хмельницької області.

23 вересня 2020 р.
Директором Летавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів призначена – Калуцька Валентина Станіславівна.

8 грудня 2020 р.
На першій сесії VIII скликання Чемеровецької селищної ради Чемеровецького району Хмельницької області, на посаду старости сіл Летава, Вигода, Михайлівка, Чагарівка і Нове Життя затверджено Бучківського Володимира Степановича. Взято до відома наявний у нього 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
(Рішення першої сесії VIII скликання Чемеровецької селищної ради №34-1/2020 від 08.12.2020 р.)

17 грудня 2020 р.
На другій сесії VIII скликання Чемеровецької селищної ради Чемеровецького району Хмельницької області, Летавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Чемеровецького районної ради Хмельницької області перейменовано в Летавський ліцей Чемеровецької селищної ради Хмельницької області, із затвердженням нової редакції статуту. Директор ліцею Калуцька Валентина Станіславівна.
(Рішення другої сесії VIII скликання Чемеровецької селищної ради №49-2/2020 від 17.12.2020 р.)
На другій сесії VIII скликання Чемеровецької селищної ради Чемеровецького району Хмельницької області, Летавський дошкільний навчальний заклад «Берізка» загального типу комунальної власності перейменовано у Летавський заклад дошкільної освіти «Берізка» Чемеровецької селищної ради Хмельницької області, із затвердженням нової редакції статуту та передачі на баланс відділу освіти, молоді та спорту Чемеровецької селищної ради. Завідувачка закладу Чорна Наталія Михайлівна.

(Рішення другої сесії VIII скликання Чемеровецької селищної ради №56-2/2020 від 17.12.2020 р.)


21.05.2021 р.
Указом Президента України Володимира Зеленського №204/2021, уродженця села Латави, старшого лейтенанта морської піхоти Шутяка Сергія Сергійовича нагороджено медаллю «За військову службу Україні».
(Сайт Президента України. https://www.president.gov.ua/documents/2042021-38969)

02.08.2021 р.
Завідувачем Летавської амбулаторії загальної практики сімейної медицини призначено – Сабадош Анастасію Володимирівну.

23.12.2021 р.
Відбулось урочисте відкриття оновленої Летавської амбулаторії загальної практики – сімейної медицини. Новою домівкою для медичного закладу стало приміщення, де досі знаходився старостат та заклад дошкільної освіти. За кошти селищного бюджету та КНП «Чемеровецький центр первинної медико-санітарної допомоги» проведено ремонт кабінетів. Також спонсорську допомогу для належного облаштування амбулаторії виділив керівник приватного підприємства «Україна Агро-2С», радник голови облдержадміністрації, депутат селищної ради Олег Скринчук. При відкритті були присутні: селищний голова Олександр Собань, його перший заступник Юрій Войтов, директор ЦПМСД Віктор Пелехацький та меценат Олег Скринчук.
(Сайт Чемеровецька селищна територіальна громада. https://chemerovecka-gromada.gov.ua/news/1640270048/)


This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website